Феномен Вольфа Мессінга

970 переглядів

Вольф Мессінг Вольф Мессінг народився в самому кінці XIX століття — 10 вересня 1899 року — на території Російської імперії, у маленькому єврейському містечку Гора-Калеварія біля Варшави. Родина, у якій крім Вольфа було ще три сини, була досить релігійною. Батько тримав дітей і їхню матір у строгості.

От вам приклад, що показує, якими методами не соромився користуватися батько, щоб домогтися свого. У раннім дитинстві Вольф Мессінг страждав лунатизмом — тобто мав звичку вставати по ночах з постелі і бродити по будинку. Батько відучив його, поставивши біля його ліжка корито. Потрапивши в холодну воду, Вольф моментально прокинувся, і більше по ночах намагався з постелі не підніматися.

Шести років його віддали в хедер — школу при синагозі. Основним предметом там був талмуд, молитви з якого діти повинні були заучувати напам’ять. У Вольфа була відмінна пам’ять, і батько зміркував, що із сина згодом цілком може вийти рабин. Він вирішив послати сина в іешибот — спеціальний навчальний заклад, що готовив духовних служителів.

Однак Вольфу така перспектива не посміхалася, і він упирався, як міг. Тоді батько придумав відмінний рекламний хід. Якось увечері він послав сина в крамничку за цигарками. А коли хлопчик повертався вже в повній темряві, то на сходах рідного будинку помітив величезну фігуру в білому. Здійнявши руки до неба, фігура врочисто вимовила густим басом: «Син мій! Я посланий до тебе, щоб сказати: майбутнє твоє в служінні Богові. Іди в іешибот…»

Вражений хлопчик знепритомнів і упав. А коли опам’ятався, на сходах нікого не було. Він приплівся додому і розповів батькові про це. Той залишився задоволений: син уже не заперечував проти навчання в іешиботе.

Школа перебувала в іншому містечку, і Вольфу, таким чином, довелося рано покинути отчий дах. Вольф Мессінг учився вже другий рік, коли помітив у молитовні якогось мандрівника — чоловіка гігантського росту. А коли той заговорив, Вольф, до свого жаху, довідався знайомий голос «небесного посланника». Він зрозумів, що батько надув його і попросту зговорився із цією людиною.

Вольф Мессінг відразу втік зі школи і з порожніми кишенями відправився на вокзал. Сів без квитка в перший поїзд, що попався, і забився під лавку. Однак кондуктор, що проходив по вагонах, незабаром помітив безбілетника: «Ваш квиток, парубок…»

У розпачі Вольф Мессінг витяг з кишені перший папірець, що попався, і, дивлячись в упор на кондуктор, повільно сказав: «От він… Це мій квиток»…

До його подиву, кондуктор безмовно взяв папірець і пробив її своїм компостером, сказавши: «Навіщо ж ви під лавкою їдете? Вільних місць скільки завгодно…»

Поїзд прийшов у Берлін. Виявившись у німецькій столиці, Вольф улаштувався хлопчиком на побігеньках у будинку приїжджих на Драгунштрассе. Він носив речі, пакети, мил посуд, чистив взуття й… голодував, оскільки платили катастрофічно мало, а чайові просити Вольф не вмів.

Один раз, ідучи з пакетом, він упав у голодну непритомність прямо посередині вулиці. Його привезли в лікарню, де й виявили, що пульс і подих відсутні, а тіло вуж похолоділо. Вольфа відправили в морг і на тім би кінець нашій розповіді й самому Мессінгу, якби один зі студентів-практикантів раптом не помітив, що серце в «трупа» все-таки б’ється.

Вольф отямився лише на третю добу, завдяки старанням професора Абеля. Мессінгу повезло, що на рідкий випадок з ним звернув увагу талановитий психіатр і невропатолог, який користувався широкою популярністю. Він пояснив своєму пацієнтові, що недокрів’я, виснаження, нервові стреси зрештою привели того в стан летаргії. Заодно Абель, до свого подиву, відкрив також, що Вольф здатний повністю управляти своїм організмом, і назвав його «дивним медіумом».

Коли пацієнт трохи зміцнів, професор запропонував провести серію спільних досвідів. І, переконавшись у безсумнівному природному дарунку хлопчика, познайомив Мессінга з першим у його житті імпресаріо — представницьким паном Цельмейстером. Той відразу ж улаштував Вольфа в берлінський паноптикум.

Робота виявилася для Вольфа зовсім нескладної. У п’ятницю ранком він лягав у кришталеву труну й приводив себе в стан повного заціпеніння — каталепсії. У такому стані він повинен був пролежати нерухомо троє доби. І він лежав, причому по зовнішніх ознаках його не можна було відрізнити від небіжчика.

Платили за таку роботу п’ять марок у добу — надзвичайна по тимі часам ціна.

У час, що залишався від лежання в паноптикумі, Мессінг став тренувати свої здатності. І незабаром почав чітко сприймати уявні вказівки, які давав йому під час своїх досвідів професор Абель, а також його колега — професор Шмитт.

Крім того, він ходив по берлінських базарах, уважно розглядаючи людей, виловлюючи із натовпу окремі сплески емоцій, навіть чітко вираженої думки. Час від часу він підходив до якому-небудь бідоласі, що выглядели особливо сумно, і заспокоював його: «Не турбуйтеся, усе буде добре…»

Людина дивувалася прозорливості хлопчиська — Вольфу в той час тільки здійснилося п’ятнадцять років і дійсно заспокоювалася: всі ми любимо, коли нас утішають.

Завзяті тренування стали приносити результати. Імпресаріо вдалося влаштувати його в знаменитий цирк Буша як факір. Вольф дозволяв проколювати своє тіло голками, не почуваючи біль, відшукував на прохання глядачів ті або інші заховані речі.

В 1915 році він відправився в перше гастрольне турне. Приїхавши у Відень, під час одного з виступів він познайомився з Альбертом Эйнштейном. Той запросив Мессінга до себе, де познайомив із ще однією знаменитістю — Зиґмундом Фрейдом. Той відразу ж запропонував провести серію досвідів.

Він став віддавати уявні накази Мессінгу, і той підкорився. Взяв туалетний пінцет, як того хотів Фрейд, і направився до Эйнштейну. Зупинившись перед великим фізиком, він сказав, що Фрейд велів йому висмикнути три волоски з його вусів. Эйнштейн посміхнувся й підставив верхню губу.

Друге завдання виявилося й того простіше: подати Эйнштейну скрипку й попросити того зіграти на ній.

Вечір пройшов, як пишуть у звітах, у теплій і дружній обстановці. Увійшовши в коло знаменитостей, 16-літній Мессінг і сам ставав усе більше й більше відомим.

Незабаром він відправився в міжнародне турне й за 4 роки з’їздив майже увесь світ. В 1921 році він повернувся в Польщу вже цілком заможною людиною.

Поляки тим часом уже отсоединились від Росії й були досить стурбовані підвищенням обороноздатності країни. Вольф відразу загримів в армію.

Однак завдяки своїм незвичайним здатностям займатися муштрою йому не довелося. Про медіума незабаром прознав сам «начальник Польської держави» Юзеф Пилсудский і запросив на одну з вечірок у своєму будинку.

От як про тім згадує сам Мессінг у книзі «Пр самому себе»:

«Мене ввели в розкішну вітальню. Тут було зібрано вище придворне суспільство, блискучі військові, роскошно одягнені дами. Пилсудский був одягнений у підкреслено просте напіввійськове плаття без орденів і знаків відмінності.

Почався досвід. За портьєрою був захований портсигар. Група “придворних” стежила за тим, як я його знайшов. Право ж, це було простіше простого! Мене нагородили оплесками… Більше близьке знайомство з Пилсудским відбулося пізніше в його особистому кабінеті. “Начальник держави” — до речі, це був його офіційний титул у ті роки — був марновірний, любив “щасливе” число тринадцять…»

Зрозуміла справа, що при таких зв’язках Вольф була аж ніяк не обтяжена військовою службою.

Віддавши громадянський обов’язок державі, Вольф із задоволенням повернувся до цивільного життя, продовжив свої гастролі й виступи. Він виступав зі своїми концертами в Парижу, Лондоні, Римі й інших європейських столицях. У Ризі, наприклад, він їздив по вузьких міських вуличках, сидячи за кермом авто із зав’язаними очами. Вчасно робити повороти йому допомагав дійсний водій, що сидів поруч на переднім сидінні й віддавав уявні накази.

Першого вересня 1939 року німецькі танки вступили в Польщу із заходу. Зі сходу в країну вступили радянські війська.

Якийсь час Вольф Мессінг залишався у Варшаві, зайнятий німцями. Щоб не догодити в гетто, він ховався в підвалі в знайомого м’ясника, обзавівся липовими документами.

Але один раз його все-таки загребли в поліцейську ділянку й замкнули до ранку в камері. Вольф Мессінг розумів, що доля його вирішена, треба було рятуватися. Він використав всі свої сили, неабиякий талант гіпнотизера… Незабаром у його камері зібралися всі поліцейські чини ділянки.

Мессінг, до цього лежавший нерухомо, устав і пройшов повз поліцейських, що остовпіли. Виявившись на волі, він перебрався через Західний Буг і виявився в СРСР.

Але й отут його не чекали з розкритими обіймами — Ради не дарували ні ворожок, ні чарівників, ні телепатів… І все-таки Мессінгу вдалося влаштуватися в артистичну бригаду. У травні 1940 року він уже давав подання в Мінську, став гастролювати по всій Білорусії.

Один раз на гастролях у Гомелі до нього підійшли два чоловіки у формі. Перервавши подання, вони повели Мессінга прямо зі сцени. Як виявилося, з ним особисто захотів познайомитися вождь всіх народів.

«Приїхали – куди не знаю, – згадував Мессінг згодом цей епізод зі свого життя. – Входить людина з вусами. Здоровається. Я його довідався відразу. Відповідаю:

– Здрастуйте. А я вас на руках носив…

– Як це? – зачудувався Сталін.

– Першого травня…На демонстрації…»

Сховані лестощі, видимо, подіяла. Сталіну сподобався Мессінг, він зустрічався з ним ще кілька разів. А потім вирішив перевірити його здатності на практиці.

Одна з перевірок полягала в тому, що Мессінг повинен був одержати 100 000 рублів по чистому папірці.

«Досвід цей ледве не скінчився трагічно, – згадує Мессінг. – Я підійшов до касира, сунув йому вирваний зі шкільного зошита листок. Розкрив валізу, поставив у віконечка на бар’єр.

Літній касир подивився на папірець. Розкрив касу, відрахував сто тисяч…»

А коли досвід був закінчений і валіза із грішми знову повернувся до касира, той, не вірячи своїм очам, уп’явся на чистий аркуш паперу, потім зненацька відкинувся на спинку стільця й захрипів. Інфаркт!..

На щастя, цей чоловік залишився живий.

Самого Месінга після перевірки стали запрошувати на виступи в самі елітні зали Москви. Один раз йому довелось давати подання в клубі НКВД. Серед інших записок, йому була подана й така: «Що ви думаєте про радянсько-германський пакт?»

Не встиг Мессінг взяти папірець, як у голові в нього «пішла картинка». І він, не думаючи, бухнув:

– Бачу танки із червоними зірками на вулицях Берліна!

Весь зал обімлів. Вимір й артист. До нього став доходити весь трагізм положення: бовкнути таке, коли тільки що підписаний договір між Молотовим і Риббентропом!..

Говорять, артиста врятувало тільки особисте знайомство зі Сталіним. «Хазяїн» не дозволив угробити настільки коштовного «кадру». Тим більше, що сам вождь відмінно розумів: війна з Німеччиною не за горами…

Вона дійсно незабаром вибухнула, і на концертах Мессінгу дощем посипалися інші записки. Люди просили довідатися про долю їх близьких, що воювали на фронті. Мессінг відмовлявся відповідати на ці питання:

– Я не можу зробити щасливої одну родину й позбавити надії іншу…

Зате на інше питання він відповів із задоволенням. Коли його один раз запитали про дату закінчення війни, він сказав:

– Восьмого травня…

Про пророкування стало відомо Сталіну. І він не преминув у травні 1945 року послати йому телеграму із вдячністю за точність пророкування. Тим більше, що й сам Мессінг зробив для Перемоги чимало: на його особисті засоби були побудовані два військові літака.

Після війни Мессінг продовжував багато виступати, роз’їжджаючи по країні. За кордон, звичайно, його не випустили. Більше того, під час подань йому не рекомендували проводити ті досвіди, розгадку яких не могли підказати лектори із суспільства «Знання».

Як правило, показ психологічних досвідів проходив по раз і назавжди затвердженій програмі. «Мессінг, тримаючи за зап’ястя того або іншого глядача, швидко відгадував його бажання, знаходив заховані предмети. А наприкінці програми, знайшовши підходящого індуктора, він уже сприймав уявні накази на відстані.

Восени 1974 року мені довелось побувати самому на одному з таких подань, що проходили в московському кіноконцертному залі «Жовтень». Повинен сказати, що мені стало шкода ніколи знаменитого телепата. Літній, очевидно досить хворий, людина напружувався із всіх сил, що залишилися. Обливаючись потім, він із сильним акцентом вимовляв обривки якихось фраз, які розшифровувала поставленим голосом стругаючи сива дама, що сиділа на сцені. Часом він помилявся й тоді, вибачившись, починав всі спочатку.

Мені стало якось не по собі й скориставшись антрактом, я постарався непомітно піти. А через якийсь час довідався, що мені довелось бути присутнім на одному з останніх концертів заслуженого артиста СРСР Вольфа Мессінга. Він пішов з життя, а багато хто з його здатностей так і залишилися не розгаданими наукою.

Схожі записи

Не проходьте мимо, а поділіться публікацією в соц.мережах!!!

Будь ласка залишіть свій коментарій нам буде приємно почути вашу думку!

Увага: Комментарії модеруються. Відправляти знову не потрібно. Дякуємо за розуміння!!!