Людству властиво придумувати різні історії, які спонукають до пошуків невідомо чого всі наступні покоління. Часом такі небилиці лише забирали час і сили, змушували людей даремно витрачати дорогоцінний час, а інші, навпаки, ставали важелями для прогресу.
До нас дійшло безліч історій, в яких фігурують предмети з міфів, постійно і часто марно розшукують кращими умами людства. І серед них складно не згадати горезвісний філософський камінь – причину цього буму у вивченні хімії та її розвитку – що теж важливо.
Що ж являв собою філософський камінь і в чому причина його популярності? Відповідь проста: це така речовина, що може облагородити абсолютно будь-які метали – тобто, перетворити їх на золото вищої проби. Якщо бути точніше, то слід згадати і про другий «камені», не настільки цінний, але теж бажаний – він міг зробити з недорогоцінного металу срібло. Під впливом ідеї про пошук філософського каменя народилася ціла наука – алхімія, прихильники якої з дня на день намагалися самостійно вивести формулу чудесного каменя.
Не всім відомо, що головним сіячем смути став Гермес Трисмегіст, уродженець Єгипту. Його до цього дня згадують як творця філософського каменя і науки, пов’язаної з ним. Є думка, що Гермесу вдалося отримати заповітний «рецепт» і він таки став володарем каменю, проте ніяких фактів історія не приводить. Крім того, літописці стверджували, що добрий Гермес поділився формулою речовини з усім світом, детально описавши процес його виготовлення в своїй книзі. Адже ось невдача: сувої згоріли, адже їх володар вибрав не найнадійніше місце зберігання письмен, помістивши їх на полиці Олександрійської бібліотеки. Звичайно, люди зневірилися, але алхіміки не здалися – і дужче взялися за справу, за пошуки.
Практично всі алхіміки, розробляючи і переробляючи свої формули, в роботах своїх обов’язково використовували ртуть. Правда, кожен «схрещував» її з різними елементами, а хтось піддавав впливу температур. В результаті таких ось дослідів народжувалися абсолютно нові невідомі речовини, до філософського каменю не мають ніякого відношення. Однак це не означає, що праця вчених була марною – вони ретельно записували дії та їх результати – після ці записки стали основою для теорії хімії.
Є в цій історії один нюанс: читачеві може бути незрозумілим, чому ртуть, сірка та інші елементи, з’єднані в одну речовину, утворили саме камінь? Не рідина і не щось тягуче, а саме твердий камінь. «Батьком» кам’яної теорії став древній алхімік по імені Абу Муса Джабір, який, звичайно, активно займався пошуками формули дивної речовини. Він і припустив, що якщо грамотно і правильно поєднати ртуть з сіркою – то вийде щось тверде як граніт. Точніше, сам камінь Абу не згадував – відмітив лише його консистенцію. Як стверджує Довідник дивацтв, це вже алхіміки з Європи вигадали визначення «Філософський камінь».
Справедливості заради слід зазначити, що і зараз ми можемо знайти не один рецепт з виготовлення філософського каменю. Однак навряд хоча б один з них допоможе вам «приготувати» речовину, яка озолотить нас до кінця днів і забезпечить безбідну старість. Швидше, вийде абсолютно даремна субстанція, від якої доведеться швидко позбутися.