Хто такі гуни?

1 320 переглядів

hynuДавним-давно, з часів російського історика і письменника Олександра Вельтмана, а може бути, і зі ще більш ранніх, тривають суперечки: що за народ були гуни, руйнівною хвилею прокотилися по Європі перед кінцем Римської імперії?

Вельтман бачив у гунів древніх східних слов’ян; до абсурду довели цю ідею літератори пізнішого часу, зокрема, Іван Білик, який назвав великого гуннского царя Аттілу «князем Гатило» …

Але до нинішнього дня суперечки, практично, завершені.

Серйозними дослідниками гуни остаточно визнані тюркським народом, що вийшов зі Сходу.

Їх предками були жили північніше Китаю кочові племена хунну, для захисту від яких китайці побудували свою прославлену Велику стіну.

Але Аттілою гуннська історія, практично, закінчується. Першим же об’єднувачем держави Хунну був шаньюй, тобто верховний правитель на ім’я Моде.

Його батько, шаньюй тумані, намагався вбити сина, але це не вдалося; захоплений хоробрістю Моде, тумані віддав під його командування десять тисяч воїнів.

Царевич негайно взявся за навчання своєї армії, і навчав вельми своєрідно.Першим і головним правилом стало: усім воїнам негайно пускати стріли туди, куди пустив свою стрілу Моде.

Для перевірки дисциплінованість своїх солдатів, одного разу царевич вистрілив у власного чудового коня. Дехто з воїнів завагався, а їм негайно відрубали голови.

Іншим разом Моде пустив стрілу в свою молоду красуню-дружину. Знову-таки, деякі стрільці не змогли наслідувати його приклад … і поплатилися головами.Нарешті, настав знаменний день.

Під час великого полювання Моде вистрілив у свого батька: вся охорона, вже автоматично, повторила його дії, і шаньюй Тумані загинув, суцільно утиканий стрілами … Сталося це в 209 р. до н. е..

Так, в моторошнуватому, але дієвому дусі стародавнього варварства пробив собі шлях до влади Моде, потім створив єдину державу Хунну.

Про це шаньюя розповідають і інше. Одного разу правитель войовничого сусіднього народу дунху, під загрозою війни, зажадав від Моде, щоб той віддав йому, правителю, свого найкращого коня і кохану дружину.

Моде не заперечував: «До чого жаліти для сусідів одного коня і одну жінку ?»…

Але коли дунху захотіли отримати вузьку смужку гунської землі, абсолютно безплідну і, по суті, нікому не потрібну, — шаньюй заявив: «Земля є підстава держави, як можна віддавати її?».

Не чекаючи нападу дунху, Моде сам пішов на них — і здобув перемогу.

 

Схожі записи

Не проходьте мимо, а поділіться публікацією в соц.мережах!!!

Один отзыв

  1. pilip пишет:

    Менчен Отто «Немає ніяких підстав для прирівнювання Гуннів до азіатських СюнНу, ні літературних, ні безпосередніх, ні археологічних ні легендарних, взагалі ніяких. Немає ознаки монголоїдів». Варто додати що Менчен не дивився на речі з етнографічного аспекту. Але якщо азіати пили на здоров’я і справляли Страву (Тризна і Страва є у славян похоронним обрядом. А Тьєррі), садили ворогів на палі, брили голови або під оселедиць або кружечком, вишивали сорочки, будували хатки з вирізьбленим палісадом оточеним парканчиком, пили гірше ніж Готи, були вперті і постійно сварились між собою. Їздили на сивих конях нащадках Тарпанів з мастью яку Гуни називають Балан а греки або Лейкос як в Геродота або Фаліос у Прокопія. Озброєні зброєю яка за деякими виключеннями є чимось перехідним між Сарматською та Руською зброєю. Говорили мовою яка найкраще підходить під степовий діалект. Тому дефакто Атила (не Гатила) імя ще відома в мовах Пелазгів (не тюркське- Чертков). Зрештою всі імена є місцеві зі значним вмістом Скіфро Сарматського елементом. Славянський елемент є дуже значним. Скажімо не Камос а грецька транслітерація славянського Квас. Аналогічно не Бледа а Влодя. Пріск не може пранслітерувати славянське В. Тому і пише Бімінакій на латинську фортецю Вімінакій. То є відома проблема грецької фонетики. Тому і не Бористенос а ВориСтенос (стіна ворів). Гунська назва Дніпра по Йордану — Вар. Є можливо ще одна назва яка в Пріска звучить Дріка. В хроніці Длугоша це Дніпро ріка. Хоча мабуть всетаки Дніпро вони не перетинали.
    Якщо цього мало — Ну тоді уже НІЯКИЙ аргумент не переконає. Штучне деформування черепів в ті часи належало Сарматським племенам (монета Савромата 4) щоби їх не брали в рабство і не спутлували з азіатами (E.J.Dingwal.) Тому реконструкція Горелика як воїна Гунського є нічим іншим як азіатським воїном пізньогунського періоду який який дуже хотів бути Гунном як і багато Готів, але напевно не є етнічним Гунном. Черняхівська культура не є культурою цілком Готською але Готські впливи очевидні. Готи не малі ні жорен ні хороших землеробних знаррядь. Проблема етнічної їдентифікації Черняхівської культури є проблема розуміння соціальної моделі суспільства. Звідси і беруться нісенітниці «прийшли», «пішли», «завоювали та щезли». Замість боротьби за сфери впливу, торгові ринки, та відносин між нишими верствами місцевою знаттю та елітою (любого походження). Культура Черняхівська є багатогранна і при розладі політично-династичної єрархії яка цю культуру підтримувала, Черняхівська культура розпалася на етнічно елітні місцеві елементи (Лутші люди або Гунське — Логадес і складові племена) одними з яких і був Алано-Гунський союз. Зауважте Готи мали на початку тільки одного ворога і ним були Алани а не традиційні Гуни. Гуни тільки взяли позицію Аланів в конфлікті з Роксоланами (зараз вважається що по всіх параметрах Алани можливо і є ще однією з назв Сарматів). Щоб тримати складові елементи в цій Унії потрібен був спільний порив або спільний ворог. Далі історія відома. Урра бий Римлян і Греків рятуй Скіфію. Знищені грецькі міста — опора торгівлі ще з Геродотових часів. Згасають торгові шляхи. Посилюється торгівля через Константинополь, активується шовковий шлях, Візантія виходить переможцем. Могутність Скіфії занепадає тільки тоді, а не як нас вчать у 1 столітті. Щось уже дуже підозріло багаточисленна та багата Черняхівська культура. Як поставити всі культури Готів як приведено вище з торговельними шляхами які так гарно описані в наших хроніках та збереглись на багатьох картах, і Гуннів взятими з різних першоджерел. На їх перехрестку тих шляхів і буде могила царя Гуннів Аттили і їх столиця і земля народу який без сумнівів був одним з наших предків. Але щоби це знайти треба дивитись на речі без існуючих стереотипів. Ці стереотипи були написані в пізньому середньовіччі людьми які крім фонетичних (етимологічних) роздумів над першоджерелами немали жодного поняття про стан речей. Віддамо їм належне та переступимо через них як теорії 17 століття та не більше. «Історія завжди вийде на правду не зважаючи на ріжні спотворення» цю цититу я часто чув від професора Ігора Шевченка приятеля Менчена, найвидатнішого Візантієзнавця 20го століття і справжнього патріота України.

Будь ласка залишіть свій коментарій нам буде приємно почути вашу думку!

Увага: Комментарії модеруються. Відправляти знову не потрібно. Дякуємо за розуміння!!!