Людство за всіх часів хотіло довідатися, що чекає його в майбутньому. Навіть сьогодні – це одна із самих головних областей людських прагнень. Не вірите? Пошукайте в Інтернеті. Дивитеся – головними розділами на багатьох сайтах виявилися… пророцтва і пророкування.
І це незважаючи на те, що весь ХХ століття пройшло під знаком твердого матеріалізму: спочатку релігійні погляди змінилися вірою в чудеса технічного прогресу, потім – революційними віяннями, що взагалі скасовують і віру, і чудеса.
Виходить, і сьогодні із древніми прагненнями нічого не поробиш. Як і раніше: «улаштовані так люди – бажають знати, що буде». Адже за всіх часів життя людей ділилося, ділиться і буде ділитися на три кола долі – три кола часу: Минуле, Сьогодення і Майбутнє. От тільки людські орієнтири в кожнім колі різні. Нам відкрите Минуле, ми відкриваємо для себе Сьогодення, але ніякими зусиллями не можемо відкрити щільну завісу Майбутнього. Або можемо?..
Але як? Коли? Говорять, бачити майбутнє – тяжкий дарунок. Пророцтво – почуття могутнє і грізне. Страшне – і для того, хто пророкує, і для тих, про чиє життя він пророкує. Наділені даром провидіння звичайно ж обрані. Але що в усі століття приносило їм ця вибраність – славу і почесті або страждання і нещастя?..
У звичайних людей пророчий дарунок споконвіків викликав двоякі почуття: з одного боку, замилування, з іншого боку – страх, від якого до ненависті один крок. І як люди поводились із провидцями-пророками-віщунами-провісниками? Іноді підносили до небес, але частіше – спалювали на багаттях. Талант пророків століттями узурпувався владою – вибір був невеликий: або говорити від імені богів, або надавати відомості тільки владі, або бути вбитими як чаклуни, відьми, єретики.
Але прагнення до істини – а майбутнє і є істина – переважувало. Провісники і віщуни жили, таячись від офіційної і церковної влади, але своя справа і призначення не залишали. Своїми пророцтвами вони намагалися вберегти рід людський від помилок і наблизити майбутнє. Тому що бажання осягти майбутнє в сьогоденні – одне з найдужчих прагнень людського розуму. Але як це зробити?..
Уже в Античний час люди зрозуміли, що нитки людських доль прядуть сліпі прялі, а вони і самі не відають, що творять. Недарма стародавні греки говорили, що майбутнє впізнається тільки «по шелесту і натягу нитки». Але повинен знайтися, кому дано почути цей «шелест»!..
Спочатку люди вважали, що знання, недоступні простим смертним, доступні богам. Однак швидко з’ясувалося, що і боги не знають майбутнього. Вони самі – боги (!) – звертаються до пророків. І хто ж вони, ці пророки? Неймовірно, але в стародавніх міфах і легендах всіх народів Землі говориться про те, що пророкують (і навіть богам!) саме люди – мудрі і безстрашні. Тому що треба бути дуже мужнім, щоб жити зі знанням майбутнього. Недарма мудрий біблійний цар Соломон зауважував: «Умножающий знання – множить сум». А древні римляни вважали: «Боги пошкодували світ і укрили шлях майбутніх життів щільною завісою. Зірви цю завісу – і ти не захочеш іти цим шляхом».
Але, незважаючи на такі думки, уже в древні часи пророцтва входили в світ, залишаючи виразні сліди. Більше того, пророкування ставали невід’ємною частиною людського життя. Любий володар, хоч раб, хоч хлібороб, хоч гладіатор – звіряв свої вчинки за словами віщунів. Жерці, віщуни, оракули і сивіли були шановними людьми, як показала історія, внесли великий вклад у розвиток цивілізації, тому що їхні пророцтва допомагали людям жити, переборювати нещастя, домагатися нових вершин. І сьогодні ми можемо підтвердити: з мільйонів пророцтв Древнього світу багато пророцтв виявилися точні. Звичайно, до нас дійшли тільки пророкування, зроблені великим людям того часу, але і їх досить, щоб переконатися: древні провидці їли свій хліб не даремно.
Однак пройшли «світлі часи античної зорі людства», і християнська церква по-іншому глянула на знання майбутнього: людині нема чого заглядати за завісу. Офіційна церква засуджувала і тих, хто пророкує, і тих, хто слухає пророцтва. Однак, якщо уважно прочитати тексти священних писань, стає очевидним, що біблійні царі ще із часів Старого Завіту регулярно зверталися за порадами до пророків і провісників. Так робили і цар Саул, і Соломон Мудрий. Навіть явище Месії було визначено за сотні років до народження Ісуса Христа. Та і волхви йшли за зіркою, появу якої було їм передвіщене.
Чи варто настільки категорично заперечувати всі пророкування? Тим більше що і самі служителі церкви у важкі або фатальні хвилини ставали пророками. Історія донесла до нас, наприклад, пророкування святої Оділи, покровительки Ельзасу. От уже 13 століть її почитають люди всього світу, відправляючись на поклоніння в монастир Мон-Сен-Оділь, нею заснований. У лихоліття розбрату і війн Оділь на пророкувала народження Карла Великого, який припинить чвари і об’єднає країну. А свята Хильдегарда Бінгенська на пророкувала, що через 10 століть розум людини можна буде переносити на чарівний кристал. Втім, він виявився не настільки чарівним, а просто комп’ютерним.
Та і у православному світі збереглася безліч пророкувань Святих Батьків, які передбачали майбутнє. Іоанн Кронштадтський і Серафім Саровський, оптинські і валаамські старці, Ксенія Петербурзька і блаженна Матрона Московська не гребували пророкуваннями, намагаючись застерегти і наставити людей на шлях істиний. Так що заглиблюватися в історію, згадаємо хоча б ХХ століття. Сам вождь народів Йосип Сталін у перші місяці війни просив поради в Матрони Московської. І сліпа пророчиця твердо сказала йому: Москва не буде взята, сама мати-природа допоможе зупинити німців снігами і морозами.
Так що, забороняючи пророцтва і пророкування для простих людей, влада ніколи не обходилися без ясновидців, астрологів, тлумачів, віщунів, з якими радилися по всіх важливих питаннях. Не було ні одного російського царя, при якому не складався б штат провісників. Однак у народі не поважали «царських магів».
І чи не варто отут згадати найвідоміше пророцтво нашого миру. Воно було вимовлено – і пролунало. Було сприйнято – і здійснилося. І все наше життя пішло але новому шляху – по Новому Завіті.
Час дії – вечір. Вірніше, вечеря, що проходить таємно. За звичаєм того часу, Христос, як Старший і Вчитель, обмив ноги своїм учням. А потім сказав: «Ви чисті, але не всі». (Тут і далі цитується по Євангелію від Іоанна, 13:10, 18, 21-28, 31, 34; 16:22. – Примеч. авт.) Це і було перше пророцтво.