Пророцтва ченця Авеля

1 355 переглядів

avelХто з вас чув про людину по імені Василь Васильєв? Більшість, напевно, замислюється: хто це такий? Інша справа, якщо назвати ім’я чернець Авель. Тим часом це та сама людина, біографія якого примітна вже тим, що він був визнаний гідним особистої аудієнції трьома російськими імператорами, і пророцтва якого, як кажуть, не втратили своєї актуальності і донині.

Чернець Авель

Втім, про селянського сина, що народився в березні 1757 року в селі Акулівка Алексійського повіту Тульської губернії в родині кріпаків поміщика Д.Л. Наришкіна, мало хто знав доти, поки у віці 39 років він не став перед грізним поглядом глави російського Сенату генерала Самойлова.

Удостоївся ж такої честі худий, зморщений, рано постарівши чернець, на той час уже з 20-літнім стажем, за дурну звичку писати якісь пророчі книжки. А зміст їх такий, що за них чернець, що раніше звався Адамом, а тепер Авелем, частіше сидить у в’язниці, чим у келії.

– Так що ти там пророкував? – хмуро поцікавився генерал.
Авель утерся брудним підрясником, загримівши ланцюгами, і зітхнув:
– Проговорився, що матінка-імператриця помре шостого листопада!
Генерал аж затрясся в гніві і страху:
– Так як ти посмів?!
І гаркнув ад’ютантові:
– У Петропавлівку негідника!

Так 9 березня 1796 року худий чернець виявився в кам’яному мішку камери № 22 Петропавлівського замку. Це був не перший його висновок: за гірку правду на Русі завжди не боляче дарували. І сидіти б йому в камері принаймні довіку, так пророцтво його незабаром збулося: 5 листопада імператрицю Катерину Велику знайшли 6-го числа вона померла.

Павил, Що вступив на трон, I, що був у великих негараздах з матінкою, відразу наказав повипускати із темниці всіх ворогів Катерини. Разом з іншими ув’язненими вийшов і пророк Авель.

А оскільки слухи про його пророчий дар дійшли і до новоявленого імператора, він побажав бачити ченця особисто. Він навіть поцілував Авеля з радощів — ніяк саме він пророчив швидку кончину імператриці.

І, звичайно ж, не стерпів і запитав про власну долю. Але чернець цього разу тільки розвів руками і відповів ухильно:
– Не все мені відкрито!
Чи то і справді не знав, чи то не хотів знову в катівню. Хто тепер знає?..

У всякому разі, Павло був із ченцем милостив і визначив його на житіє в Невський монастир, де умови перебування були непогані, і настоятель — зовсім не суворий.

Однак вже через рік з монастиря прийшов запит: чи не можна перевести Авеля в інший монастир, подалі, щоб не бентежив братів? А то розповідає їм різні небилиці, а деяким так і пророкує точну дату кончини.

Павло повелів перевести Авеля у Валамський монастир — там порядки строгі, може, місцевий настоятель виб’є дурниці. Так не допомогло: на початку 1800 року з Валама прийшов рукопис за назвою «Зело страшна книга», що склав чернець. Книгу прочитали спочатку в митрополичій службі, потім у Секретній палаті, і Авеля знову відправили в Петропавлівку.

Павло ризикнув особисто відвідати провісника разом з фавориткою Лопухіною. Увійшли до Авеля обоє веселі, думали посміятися над ченцем, а вийшли налякані. Як потім засвідчив секретар міністра закордонних справ Ф. Лубенський, фаворитка була в сльозах, а Павло нервово кусав губи.

І вночі імператор не спав — писав якесь послання. Ранком особисто поклав папір в особливу скриньку таємницею зали Гатчинського палацу, надписавши: «Розкрити Нащадкові Нашому в столітній день Моєї кончини».

Сам же з тієї пори став боятися навіть власної тіні. Тому як повідала Лопухіна під особливим секретом своєму черговому коханцеві, що проклятий Авель пророкував швидку кончину імператорові, причому не «природну, смерть».
От Павло і став побоюватися всіх і вся. Так це йому, як відомо, не допомогло. Змова, у якій брав участь його спадкоємець, старший син Олександр, в ніч на 12 березня 1801 року.

І черговий імператор, що знову вступив на трон, Олександр, I наказав випустити Авеля. І знову той не одумався — у черговій «пророчій книжці» повідав про майбутню війну із французами, про осаду і пожежу Москви.

«…Від Бога Слово в рік тисяча і вісімсот і другий на десять червнів 12 день (по сучасному говорячи, 1812 року 12 червня) прийде цар західний, і ім’я йому – Наполеон,– передвіщав Авель. – Зачарує він гради і багато областей Російські і увійде в Москву…І пограбує в ній і спустошить всі церкви і спалахне в ній пожежа велика, і буде град перебувати в попелищах…»

Олександр Павлович, природно, не повірив провісникові: чи мислима справа здати ворогові Першопрестольну! І повелів посадити ченця в Соловецьку в’язницю. «І нехай сидить, поки пророцтва не збудуться!..»

Пророцтва, як відомо, збулися, і в 1813 році Авеля випустили. Навчений гірким досвідом, чернець виїхав з Росії — спочатку на Святу землю в Єрусалим, потім в Афонський монастир. На батьківщину повернувся вже тільки помирати, коли був «дуже хворий». Але перед смертю знову не втримався і пророчив, що після кончини Олександра I на трон зійде не очікуваний усіма спадкоємець — Костянтин Павлович, а молодший із братів Романових — Микола Павлович. І знову все повторився: ледь Микола I зійшов на престол, як Авеля знову сховали в катівню. Де він і помер: в арештантському відділенні Суздальського Спасо-Евфимієва монастиря, в 1831 році, на 75-м року життя. Що, до речі, він сам собі теж напророчив…

Скільки книг він склав, ніхто точно не знає. Історики говорять як мінімум три, але жодна з них не збереглася. Залишилися лише уривчасті відомості про їхній зміст після тих, хто в ці книжки заглядав.

Приміром, до пори до часу було ціле пророцтво, записане рукою Павла I і покладене в спеціальну скриньку із вказівкою: розкрити через 100 років. І 12 березня 1901 року Микола II вирішив виконати волю предка. Двір сприйняв цю новину як чергову, нехай і історичну розвагу. Придворні кавалери і фрейліни, посміхаючись і шушукаючись, проводили царствену пару в Гатчинськиму палаці, де в особливій кімнаті на покритому темною оксамитовою скатертиною столі зберігалася стародавня скринька.

Але коли Микола II з імператрицею Олександрою Федорівною повернулися в Зимовий палац із Гатчини, на них, що називається, лиця не було. Ні слова не говорячи, монархи пройшли повз притихлих придворні і пішли до себе. А ввечері придворний опалювач по секреті сказав, що государ спалив у каміні якісь папери.

Таким чином, ніхто нині точно не знає, що саме було в посланні Павла. Відомо лише, що коли в січні 1903 року одне зі знарядь, що салютували, Петропавлівський замок випадково всадило прямо в альтанку, де перебував цар, Микола II залишився незворушний посередині загальної паніки, помітивши:
– До вісімнадцятого року я нічого не боюся! Якщо, звичайно, вірити Авелю…

Так воно і трапилося: останній імператор Росії Микола II був розстріляний разом з родиною в Іпатіївському будинку в 1918 році. Тим закінчилося правління династії Романових.

Схожі записи

Не проходьте мимо, а поділіться публікацією в соц.мережах!!!

Будь ласка залишіть свій коментарій нам буде приємно почути вашу думку!

Увага: Комментарії модеруються. Відправляти знову не потрібно. Дякуємо за розуміння!!!