Після своїх численних завоювань великий воїн і державний діяч середньовічного Сходу Тимур, названий у Європі Тамерланом, бачився сучасникам ледве не втіленням самого бога війни. Немудро, що і після його смерті народ складав про нього розповіді і легенди. Ніхто не бажав його нової появи на цій землі, тому що Тамерлан асоціювався у свідомості людей тільки з новою війною, ще більш кровожерливою, чим всі колишні. Не буди хоробро, поки воно тихо! Однак не всі вірили стародавнім легендам і пророкуванням.
20 червня 1941 року нікому і у голову не могло прийти, що може трапитися завтра. Однак древнє узбецьке місто Самарканд було обкутано тривогою: у стародавньому мавзолеї Гур-Эмір велися розкопки. експедиція, Що Приїхала із самої Москви, шукала останки легендарного Тамерлана. Місцеві жителі не могли перешкоджати, але і не могли схвалити розкриття усипальниці.
Три древніх старі в халатах і тюбетейках сиділи в чайхане поруч із мавзолеєм Гур-Эмір. Старі підхопилися як по команді: «Синок, ти адже з тих, хто розкрив могилу Тамерлана здумали?»
Але від виду переляканих старців Каюмову і самому стало не по собі, і він вирішив пожартувати: «Так, я самий головний, без мене нікуди!» І тоді один зі старих вийняв із халата стародавню книгу: «Дивися, синок, що в цій книзі написано: «Хто розкриє могилу Тамерлана – випустить на волю духа війни. І буде війна кривава і страшна, який світ не видів у віка вічні».
Каюмов похолодів. Уже не раз експедиція, що приїхала в Самарканд за наказом самого Сталіна, чула такі пророцтва. Правда, шепотілися усе більше за спиною. Хто ж наважиться відговорювати від «розкриття могили Тамерлана з метою науки і потреб держави», як писалося в наказі про створення експедиції? У травні 1941 року більша команда співробітників НКВД, супроводжувана експертами з ленінградського Ермітажу і посилена місцевими кадрами науки і мистецтва, вирішила розкрити сімейну усипальницю Тимуридов, де в числі інших передбачалося знайти поховання самого Тамерлана і його онука – великого астронома Улугбека.
Роботу почали ще 16 червня. Але в перший же день будівельники, які поруч із Гур-Эміром зводили готель «Інтурист», невдало перекрили один з ариків, і вода заюшила прямо в підземелля мавзолею. Місцеві жителі ще пущі прийнялися шепотітися, що дух Тамерлана не бажає опоганення. Але співробітники зі столичного НКВД швидко навели порядок – когось із будівельників-саботажників знову заарештували, а інші з ризиком для життя таки спустити воду зі склепу.
19 червня наткнулися на нефритову плиту, напис на якій підтверджувала, що саме під нею і лежить тіло великого завойовника світу. Відразу перераховувалося безліч його почесних імен. Але зняти величенну плиту відразу не вдалося – змогли тільки зрушити. Правда, і цього вистачило – з-під плити пішов дурманний захід, від якого учасникам розкопок стало погано. Усі вибігли на вулицю. «Це пахнуть ароматичні речовини, який забальзамували колись тіло!» – пояснив скульптор Герасимов. Але молодий кінооператор знову почув шепіт місцевих жителів, що стояли неподалік: «Лихо! Дух Тамерлана вирвався на волю!»
У ніч на 20 червня Каюмов майже не спав – згадував те, що знав про Великого Тимура. Той народився 8 квітня 1336 року по сучасному літочисленню десь неподалік від узбецького міста Кеш, родина його належала до монгольського племені Барлас. Він довго боровся за владу, збирав під своїм початком великі землі. Одержавши поранення в праву ногу, став кульгавим, і його прозвали Кульгавим Тимуром – по персидськи Тимурлонг (звідси і Тамерлан). В 1370 році йому присягнули численні монгольські і тюркські воєначальники, але титул хана Тимур не прийняв, а задовольнявся званням великого еміра. Своїм місцеперебуванням він обрав Самарканд, практично відбудувавши розорений набігами місто заново. Уже як одноособовий володар Тимур зробив військові походи по територіях Ірану, Малої Азії, Золотої Орди і навіть Індії і скрізь брав величезний видобуток. Його володіння простиралися від Вірменії на заході до Індії на сході, від Аралу на півночі до Перської затоки на півдні. Але Тимур розумів, що влада не можна розпорошувати, і тому міцно тримав її у своїй руці.
Непогано Тамерлан розбирався і в економіці: відбудувавши свою столицю Самарканд, він домігся того, щоб головний караванний шлях у Європу проходив саме через це місто. Словом, як правитель для того часу він був цілком прогресивний. Може, тому і прожив досить довго – майже до 70 років, покинувши світ в 1405 році під час свого чергового військового походу.
Образ Тимура навіки зберігся в пам’яті народів Середньої Азії. Але от про місце його поховання ніхто толком не знав. Учені ж висували самі різні версії. Але тепер розгадка здавалася, як ніколи, близькою.
20 червня роботи почали із самого ранку. Всі члени експедиції були на взводі. Виявилося, уночі деякі бачили таємниче світіння над плитою. Але містичні явища тривали і при світлі сонця. Коли плиту стали знімати за допомогою лебідки – та зламалася. Гробниця Тамерлана немов пручалася. Але начальство дало наказ знімати плиту вручну. Не пам’ятаючи себе від страху, плиту вивернули спільними зусиллями. Але як виявилося, це був тільки початок: під нефритовою плитою виявилася інша! А на ній напис: « завіт, Хто Порушив, Тимура буде покараний, а по усім світі вибухнуть жорстокі війни».
Учені отпрянули від плити. Виникло замішання. Але пішов наказ – розбирати далі! Знімальна група спустила вниз прожектори – і отут світло згасло. Електрики металися, намагаючись полагодити проводку. Багатьом членам експедиції стало погано – вони почали задихатися. Оголосили перерву.
І от тепер він веде туди начальство: заступника голови Ради народних комісарів Узбецької республіки Т.Н. Кара-Ніязова, сходознавця Семенова і історика Садриддина Айні. Нехай самі побачать і старців, і застережливе пророцтво.
Айні першим переглянув книгу і повернувся до старих: «Це не священна книга. Це «Джангнома» – збори сказань про древні битви і героїв. Але записані вони всього лише в XIX столітті. До того ж напис, про який ви говорите, і зовсім зроблений на полях. Звичайно, розкривати могили гріх, але ми робимо це в наукових цілях». Айні повернувся до Кара-Ніязова, і відповідальний партійний діяч згідно закивав: партія сказала, що в наукових цілях, виходить, так і є.
А тим часом у мавзолеї вже полагодили світло, і лебідку. Зняли другу плиту, за нею ще і третю. Уже після збіглого огляду знайденого кістяка став ясно – це Тамерлан: високий, голова велика, гомілка правої ноги покалічена. Скульптор Герасимов нарешті зітхнув з полегшенням: по великому рахунку, тільки він і Айні вірили, що Тамерлан поховано в Гур-Эміре. Інші історики називали інші місця. І от, будь ласка, сумнівів немає, зато є добре збережений череп, по якому скульптор може зробити портрет, використовуючи свою авторську методику. І все нарешті довідаються, як справді виглядав Тамерлан!
Ну а кінооператор, знявши що відбувається, побіг у чайхану. Думав застати там старих. Але тих уже не було. Каюмов почав розпити, але виявилося, що ніхто ніколи раніше не бачив цих людей. Трійця немов прийшла нізвідки і пропала нікуди.
Бурхлива робота навколо гробниці Тамерлана велася весь наступний день. Увечері всі були вимотані до межі. Ранком 22 червня 1941 року вирішили послухати радіо. І довідалися: пророцтво збулося – почалася війна. Та сама – «кривавий і страшна, який світ не видів у віка вічні».
Все добуте експедиція швидко впакувала і відвезла в Москву. Малик Каюмов, вражений до глибини душі, пішов на фронт добровольцем. І такий вуж йому представився випадок, що зумів він зустрітися з маршалом Георгієм Костянтиновичем Жуковим. Довідавшись, що Каюмов особисто знімав на плівку розкриття гробниці Тамерлана, маршал побажав довідатися подробиці. Тоді оператор і розповів йому і про таємничих старців, і про прокляття і наприкінці попросив: «Треба змити гріх – повернути останки Тамерлана і його родичів назад у мавзолей!»
Жуков був людиною не тільки мудрою, але і рішучою. На свій страх і ризик він доповів про цю історію Сталіну. І от відразу скульптор Герасимов одержав наказ якомога швидше закінчити роботу над портретом Тамерлана. Герасимов став працювати вдень і вночі, але наказ виконав. Кульгавий Тимур, як живий, дивився тепер на своїх далеких нащадків, прищуливши хитре око. Череп же Великого Тамерлана в особливому ящику відправили назад у самаркандську усипальницю. Останки поховали знову 20 грудня 1942 року. А вже через кілька днів стала ясна невідворотність перемоги Червоної армії в Сталінградській битві, що ознаменувала докорінний перелом у ході війни.
Звичайно, можливо, це і збіг. Але може бути, не даремно все-таки Тамерлан наказав написати на своїй могилі попередження нащадкам?.. Звичайно, дух війни вдалося знову загнати в могилу – але якою ціною?!