Телепортація

1 214 переглядів

teleportahiaТелепортація (від грецького «Тele» — Далеко і англійського «portage» — перенесення, волок) — миттєве (або дуже швидке) пеpеміщення матеpіальних тіл в пpосторі (можливо і в часі). Термін був введений Чарльзом Форта в 1930 році для позначення непояснених невидимих переміщень об’єктів у просторі (на відміну від телекінезу — також нез’ясовного, але видимого руху тіл), при цьому він мав на увазі, що об’єктами телепортації можуть стати не тільки неживі предмети — що насправді не завжди дотримується.

Умовно телепортацію можна розділити на миттєву (переміщення з швидкістю близькою до нескінченності) і стрибкоподібну (переміщення, при якому різниця в часі зникнення і часу подальшої появи об’єкта в потрібній віддаленій точці не дорівнює нулю). Переміщення, при якому така різниця в часі дорівнює негативній величині (переміщення в Минуле) або переміщення тільки під Часу (зникнення і появи на одному і тому ж місці простору) не можуть вважатися «чистою» телепортацією, хоча і можуть обумовлюватися, можливо, схожими причинами. Таким чином, швидкість телепортації — досить спірне поняття, і вона не завжди повинна бути миттєвою.

В даний час окрім поділу за швидкості, поняття телепортації слід розрізняти ще на кілька видів: канальна, втягуєча й витягаюча апаратна, польова.

Канальна телепортація відбувається з тілом, що рухаються від встановленого заздалегідь «передавача», який знаходяться на деякій відстані від нього «Приймача» (наприклад, між двома фантастичними «кабінками на вокзалах миттєвого зв’язку «або між чорною дірою і її гіпотетичним виходом-«вихлопом» в гіперпростір). Дуже слабким аналогом канальної телепортації є процес передачі інформації по фототелеграфі або факсимільного зв’язку, де між двома пристроями передаються (майже з швидкістю світла) абсолютно будь-які зображення і тексти, в тому числі і не маючі до цих пристроїв ніякого відношення,головне — щоб тексти були потрібного формату (тобто — сумісні з пристроями). Головною проблемою канальної телепортації є переклад транспортованого тіла у форму, зручну для передачі на необхідну дистанцію, і подальше його відновлення в «приймальнику». У 1993 році з технічних причин не вдалося перевірити можливість здійснення телепортації невеликих предметів між Москвою і Ростовом-на-Дону (між інститутами МАІ і РПІ), в даний час в МАІ готуються перші досліди з телепортації між двома ідентичними установками,які викривлюють простір-час.
Апаратна втягуюча телепортація відбувається з тілом (апаратом), якому для власного переміщення необхідний встановлений в потрібній точці «приймач» або «маяк». Аналогом тут служить пневмопошта — будь-який предмет будь-якої форми і виконання (але не вище певних габаритів і маси) може здійснити переміщення до приймального пристрою, в даному випадку — до втягуючого вакуумного насоса.

Апаратна витягаюча телепортація — аналогічна попереднього типу, тільки з однією різницею — тілу (апарату) для переміщення необхідний поштовх, задає напрям або іншим чином допомагає «передавач» в точці старту. Аналогія — стартовий ракетний комплекс, без якого класичні космічні ракети злетіти не можуть, але злетівши з якого вони можуть летіти (переміщатися) вже в багатьох напрямках.
Польова телепортація припускає вироблену тілом (апаратом або навіть суб’єктом) зміну своєї природи і (або) стану навколишнього простору, забезпечуючого необхідне переміщення. Аналог — астральні польоти душ екстрасенсів та магів. Вийшовши з тіла душі, якщо вірити численним розповідями, цілком можуть переміщатися практично необмежено (так само, як приблизно і уві сні) і по-бажанням у будь-яку точку планети і, можливо, космосу. Можна собі уявити і надпотужний зореліт-телепортатор, здатний викривляти навколо себе поле Простору-Часу і «провалюватися» в інший вимір. Але як зорієнтуватися в гіперпростір і вийти в потрібній точці простору? У цьому випадку досить важко уявити процес «наведення» на необхідну точку простору, хоча для цього можна скористатися будь-яким з перерахованих вище способом або іншим способом. Наприклад, в якості «Уточнюючого маяка» можна використовувати якусь заздалегідь відому властивість середовища в потрібній точці (щільність речовини середовища, тиск повітря, мірність простору, швидкість-щільність фізичного Часу та інші фізичні константи), або ж орієнтуватися на будь-які сигнали, що виходять з потрібної точки (радіо і телебачення, гравітаційні і інші хвилі, телепатичні і інші сигнали).

 

Телепортація «Кішки Шредінгера» — знаменита логічна загадка, запропонована в 1935 році одним з основоположників квантової фізики, австрійським ученим Ервіном Шредінгер. На початку ХХ століття фізики виявили, що електрони володіють загадковою властивістю зникати на одній орбіті і тут же з’являтися на іншій.
Щоб якось пояснити цей феномен мікросвіту, вчені змушені були допустити, що елементарні частинки можуть існувати й у вигляді корпускул, і у вигляді хвилі. Знаменитий Луї де Бройль припустив так само, що кожній частці відповідає хвиля, що заповнює весь простір. Амплітуда цієї хвилі максимальна там, де найімовірніше знаходиться частинка. Але в будь-який момент без видимого переходу вона може змінити місце розташування. Шредінгер, розмірковуючи про дивацтва поведінки частинок, поставив уявний експеримент, який до цих пір бентежить уми-Припустимо, — сказав учений, — у закритому ящику знаходиться кішка. Там же є лічильник Гейгера, балончик з отруйним газом і радіоактивна частинка. Якщо остання проявить себе як корпускула, лічильник радіоактивності спрацює, включить балончик з газом і кішка помре. Якщо частка поведе себе як хвиля, лічильник не зреагує, і тварина, відповідно, залишиться в живих. Що можна сказати про кішку дивлячись на закритий ящик?

З життєвої точки зору кішка або жива, або ні. Але закони квантової фізики припускають, що кішка і жива, і мертва одночасно з імовірністю 0,5. І таке її дивне стан буде тривати до тих пір, поки який-небудь спостерігач не зніме цю невизначеність, заглянувши в ящик.

Шредінгер й сам був не радий, коли запустив в обіг таку абстракцію. Вчені всіх країн переполошилися. Виходить і людина може бути наполовину жива — наполовину мертва, або, наполовину тут — наполовину там? Тоді (у початку ХХ століття) фахівці зійшлися на тому, що закони мікросвіту не варто переносити на великий світ. Іншими словами — що дозволене електрону, то людині ні-ні.

Але в 1997 році ситуація знову стала хиткою. Спершу фізик Девід Річард з Массачусетського університету показав, що квантова фізика поширюється не тільки на елементарні частинки, але і на молекули, що належать вже до макросвіту. Потім Крістофер Монро з Інституту стандартів і технологій (США) експериментально показав реальність парадокса «кішки Шредінгера» на атомному рівні. Досвід виглядав наступним чином: вчені взяли атом гелію і потужним лазерним імпульсом відірвали у нього один із двох електронів. Одержаний іон гелію знерухомили, знизивши його температуру майже до абсолютного нуля. У, що залишився на орбіті електрона існувало дві можливості — або обертатися за годинниковою стрілкою, або проти. Але фізики позбавили його вибору, загальмувавши частку все тим же променем лазера. Тут-то і сталося неймовірне. Атом гелію роздвоївся, реалізувавши себе одразу в обох станах — в одному електрон крутився за годинниковою стрілкою, в іншому проти годинникової … І хоча відстань між цими об’єктами була всього 83 нанометра (у шкільний мікроскоп не розгледиш), але на інтерференційній картині виразно проглядалося: ось слід одного атома, ось — іншого.

Цей експеримент не просто став реальним фізичним еквівалентом «кішки Шредінгера «, яка і жива і мертва одночасно. Досвід показав, що не тільки мікро, але і макросистеми можуть за певних умов роздвоюватися або миттєво переноситися у просторі. А це вже може служити підтвердженням реальності феномена телепортації.

Аналитические превью к каждому туру Футбол Испании на www.SportOboz.Ru ( СпортОбоз ) и обзор по его завершению.

Схожі записи

Не проходьте мимо, а поділіться публікацією в соц.мережах!!!

Будь ласка залишіть свій коментарій нам буде приємно почути вашу думку!

Увага: Комментарії модеруються. Відправляти знову не потрібно. Дякуємо за розуміння!!!