Загадка тунгуської тайги

436 переглядів

meteorutРано вранці 30 червня 1908 року над Центральним Сибіром з’явилась величезна вогненна куля. З гулом і гуркотом летіла вона по небу. А внизу тряслася земля і падали обпалені дерева. Так тривало з хвилину. А потім високо до неба злетіло полум’я і хмара диму.По стривоженій тайзі прокотилися громові гуркоти. Вони були чутні за тисячу кілометрів навколо!

Традиційно вважається, що 30 червня 1908 року в сибірській тайзі, в районі Підкам’яної Тунгуски, впав величезний метеорит. Однак небесне тіло, врізавшись в поверхню Землі на швидкості кілька десятків кілометрів на секунду, повинно було залишити на місці падіння кілометровий ударний кратер на зразок Арізони в Північній Америці. Але такого кратера там немає!

Багато років пальма першості в дослідженні тунгуського вибуху віддавалася легендарному «мученику Тунгуски», як його називали, Леоніду Олексійовичу Кулику (1883-1942), який загинув в німецькому полоні. Але, виявляється, ще до нього, в 1911 році, на місці падіння метеорита побувала експедиція на чолі з майбутнім відомим письменником В’ячеславом Шишковим. Вона-то і виявила в епіцентрі повалений ліс. Викликають подив збережені нотатки В’ячеслава Шишкова про нібито помічену там ще в 1909 році якусь іншу експедицію. Шишков довго намагався навести довідки про конкурентів, але успіху не добився. Більше того, місцевий поштмейстер повідомив йому, що приблизно за місяць до катастрофи в цьому районі з’явилися люди з дивними залізними ящиками. Вони нібито не могли пояснити до ладу, що знаходиться в ящиках, і навіть, подавшись у тайгу, не взяли з собою провідника!
Як з’ясували історики, навесні 1908 року в ряді німецьких, британських і російських езотеричних товариств розгорівся небувалий ажіотаж. За даними петербурзької поліції, «терористи» задумали зробити щось злодійсне, а в Англії знаменитий письменник Артур Конан Дойл, відомий своїм захопленням спіритизмом, проговорився про «дуже важливу подію», прийдешню в літні місяці 1908 року. Несподівано розмножилися проповідники, що віщають про кінець світу і про прихід Антихриста. У Петербурзі різко збільшилося число ритуальних людських вбивств (з 5 у 1907 році до 67 у травні-червні 1908 року). Відчувалося якесь «приготування» — на думку одних, до чогось жахливого, а на думку інших, — до «пришестя Повелителя».

Більш того, з травня 1908 почалися дивні, до сьогодні незрозумілі явища в атмосфері. Жителі середньої смуги Росії і європейці могли споглядати сяйва, пурпурні зорі, деколи вночі було видно, як удень. Де-не-де розігрувалися справжні «кінці світу» — у небі з’являлися величезні примарні фігури, потім піднімався сильний вітер. За кілька днів до вибуху небесні знамення «погасли», саморозпустилися езотеричні суспільства і кудись зникли проповідники.

Дещо дивним виглядає і збіг широти місця вибуху з широтою Санкт-Петербурга. Якби вибух стався не в сьомій ранку, а в одинадцятій, вся його небачена міць обрушилася б на столицю!

А невідома експедиція з залізними контейнерами залишалася нібито у епіцентрі вибуху ще близько півроку, як би замітаючи сліди того, що сталося лиха … Чи не тому там до цього дня нічого не знайшли? Ще один загадковий факт: в 1942 році місцеві жителі затримали підозрілого суб’єкта. Назвавшись геологом, він просив їх показати дорогу до місця падіння метеорита і пропонував за це гроші. «Відгукнувшись» на прохання, сибіряки здали його владі. Як виявилося, липовий геолог був науковим співробітником якогось берлінського інституту, який займався проблемами містики. Більшого дізнатися про нього не вдалося, оскільки затриманий повісився у в’язниці на саморобному джгуті …

«Для мене інтерес до тунгуської проблеми почався із зустрічі з учасником однієї з експедицій Л. А. Кулика мисливствознавцем В. А. Ситіним, — згадував наш відомий письменник-фантаст Олександр Петрович Казанцев. — Незадовго до цієї зустрічі я дізнався про атомні вибухи в Хіросімі і Нагасакі. Відразу виникла аналогія, яка мене вразила: в Хіросімі з усіх будівель залишилися не зруйнованими лише ті, що стояли в епіцентрі вибуху, де ударна хвиля йшла зверху. Точно так само в басейні Тунгуски залишився стояти ліс у центрі лісоповалу! Я попросив фахівців порівняти сейсмограми — вони виявилися практично нерозрізненними! І я сів за оповідання, який з’явився під назвою «Вибух» в січневому номері журналу «Навколо світу» за 1946 рік … »

В основу розповіді автор поклав версію про вибух над тунгуською тайгою інопланетного космічного корабля з ядерним двигуном. Цим письменник передбачив доведений згодом факт про висотному, а не наземному вибуху тунгуського тіла.

Версія А. П. Казанцева викликала запеклу полеміку в пресі і тим самим спонукала до активних дій сотні людей. Навіть Сергій Павлович Корольов, головний конструктор наших космічних кораблів, не залишився осторонь — теж спорядив експедицію в тайгу з участю майбутнього космонавта Георгія Михайловича Гречко. Правда, експедиція не знайшла уламків інопланетного корабля.

У 1958 і 1961 роках у районі тунгуського вибуху працювала експедиція Академії наук СРСР під керівництвом геохіміка К. Флоренського. Отримані результати інтерпретувалися по-різному, часом з протилежних точок зору. Ці разнотолкування ще більше розпалювали громадський інтерес до давнього події. Найбільш активні представники наукової молоді вирушали до місця вибуху на свій страх і ризик. З 1962 року в Тунгуську тайгу регулярно споряджалися експедиції молодих Томич та молоді Сибірського відділення Академії наук СРСР. Зібраний з тих пір величезний фактичний матеріал дозволив з великою достовірністю відновити картину події, але, на жаль, не розкрив його першопричину.

У відношенні до катастрофи в тунгуській тайзі особливо виділяється позиція геофізика Олексія Васильовича Золотова. Твердо вставши на цю позицію багато років тому, вчений послідовно і неухильно відстоював її до кінця своїх днів і навіть набував прихильників з числа яскравих світил науки.Золотов виходив з ідеї про ядерний характер вибуху тунгуського космічного тіла. Ця ідея багатьом вченим представляється абсолютно неймовірною і ненауковою. Однак, навіть, не поділяючи такої точки зору з автором цієї книги, доводиться визнати її важливе значення як робочої гіпотези … »

У своїй книжці А. В. Золотов вельми переконливо обгрунтував припущення про внутрішню причину вибуху над тунгуською тайгою, тоді як робоча гіпотеза Комітету з метеоритів Академії наук СРСР зводилася до зовнішньої причини, тобто за рахунок кінетичної енергії рухомого тіла. Вибух викликав величезні руйнування в тайзі. У радіусі 20-25 кілометрів від епіцентру були повалені мільйони вікових дерев! Повітряна хвиля обійшла навколо земної кулі і змусила відреагувати прилади на всіх метеорологічних станціях світу. За різними оцінками, тунгуський вибух в тисячу чи навіть у дві тисячі разів перевершував за потужністю атомний вибух над Хіросімою. За Золотова, така міць могла бути породжена як ядерним процесом або … фізичними взаємодіями, поки не відомими науці.

Великий фахівець з метеоритів і учасник низки експедицій до місця вибуху академік В. Васильєв відзначав три основних парадокси тунгуської проблеми і кілька другорядних, але, як підкреслював академік, «чреватих несподіванок». Перший основний парадокс полягав в розбіжності між траєкторією летівшого тіла, наміченою по поваленим деревах, і побудованою за даними абсолютно надійних очевидців. Другий основний парадокс полягав у практично безрезультатних пошуках метеоритної речовини (якщо це був метеорит). Адже загальна маса тунгуського тіла оцінюється, за розрахунками, в сто тисяч тонн!

Третій основний парадокс представлений, як уже говорилося, яскравими, навіть кольоровими ночами після вибуху і перед ним на величезній території. До цих пір ці світлі ночі не вдається переконливо пояснити. Правда, подібні «світлі ночі» спостерігалися при проходженні Землі через «хвіст» комети Галлея в 1910 році, відзначає Г. Гордєєв.

Схожі записи

Не проходьте мимо, а поділіться публікацією в соц.мережах!!!

Будь ласка залишіть свій коментарій нам буде приємно почути вашу думку!

Увага: Комментарії модеруються. Відправляти знову не потрібно. Дякуємо за розуміння!!!