Минуло вже біля 2000 років з часу написання Іваном Богословом Апокаліпсиса, але приховані у ньому пророцтва і особливо містичний зміст “числа Звіра” досі бентежать серця віруючих і привертають увагу істориків та євангелістів.
Але що мав на увазі Іван Богослов автор Одкровення, закликаючи “тих, що мають мудрість”, проникнути у таємницю апокаліптичного числа? Спробуємо, застосувавши методи історико – релігіє значного аналізу, дати відповідь на це запитання і, відновивши хід думок Івана Богослова, зрозуміти, кого саме він називав Звірем.
“Апокаліпсис св. Івана“, як будь-яка інша пророча книжка, що дає опис тих чи інших подій майбутнього у вигляді символів, іносказань та алегорій, надає безмежну свободу для тлумачень і пояснень. За 19 століть, що пройшли від часів написання Апокаліпсису, було запропоновано десятки, якщо не сотні варіантів інтерпретації його пророцтв – від досить обґрунтованих до цілком фантастичних. Так, втіленням Звіра було оголошено немало видатних історичних особистостей, наприклад: засновник ісламу Мухаммед, король франків Карл Великий, Петро І, Катерина ІІ, Наполеон, Ленін, Сталін…
Важко недооцінити значення Апокаліпсису для всієї християнської культури. Мільйони віруючих протягом століть жили очікуваннями кінця світу і Страшного Суду. Тому досить природнім та виправданим видається прагнення низки богословів провести паралелі між пророцькими видіннями Івана та тими чи іншими історичними подіями.
Але, нажаль, значна частина тлумачення символіки “Одкровення” є надто вільною, а подекуди і просто притягнута, при повному ігноруванні умов, в яких сама книга була написана.
Очевидно, що для розуміння того змісту, яким вкладав у символіку Апокаліпсиса сам Іван Богослов, слід брати до уваги тодішні політичні, культурні та релігійні реалії, тобто, як кажуть вчені, інтерпретувати твір у його історико-культурному контексті. І тоді, можливо, ті таємниці, над розгадкою яких ламали голову сотні богословів, виявляться зовсім не таємницями, а лише прозорим натяком, сенс якого сучасники Івана Богослова легко розуміли.
На момент написання Апокаліпсису (середина І ст. н.е.) Юдея вже біля 100 років була римською провінцією. Хоча до певного часу римляни не втручались у внутрішні питання юдейської політики та релігії, піклуючись лише про вчасне одержання податей.
Ситуація різко змінилась у 54 р. після приходу до влади цезаря Нерона, який розпочав гоніння та репресії проти юдеїв та християн. У 64 р. Нерон видав наказ про ліквідацію місцевого самоврядування у Юдеї і непомірне збільшення податей. У результаті повстання, яке вибухнуло як реакція на це і охопило всю провінцію, римський гарнізон зазнав нищівної поразки, і для придушення заколотників було відряджено великий контингент військ, очолюваний досвідченим полководцем Віспасіаном. Повстання було жорстко придушено, і у 68 р. Віспасіан став у облозі до Єрусалиму.
У той самий час у Римі Нерон був скинутий у результаті придворної інтриги і наклав на себе руки. Після його смерті між представниками римської військової еліти спалахнула боротьба за трон. За короткий термін з 68 до 70 року пурпур римського цезаря носили Ґальба, Оттон, Вітелій. На додачу, в одному з міст Малої Азії об’явився «повсталий з мертвих» Нерон. Це був його двійник, який зібрав військо з лояльних до Нерона легіонів і рушив на штурм Рима. Армія самозванця була розгромлена Вітелієм, сам “Нерон” – страчений.
Таким був розклад сил на політичній арені під час написання Іваном Богословом Апокаліпсису. Як ми побачимо далі, кожна з цих подій знайде своє відображення в образах та символах Апокаліпсису.
Релігійна ситуація у тодішній Юдеї була не набагато краща, ніж політична. Ортодоксальний юдаїзм, що став на той момент закостінілою, надто догматизованою релігією з розгалуженою системою приписів та заборон, зіштовхнувся з надзвичайно активним супротивником у особі багаточислених сект, культів, спільнот послідовників того чи іншого харизматичного духовного лідера. Декотрі з цих сект пропонували своє, відмінне від канону прочитання писань, інші привносили до юдаїзму елементи та доктрини інших релігій, але майже всі з них протиставляли себе офіційному культу, ніщивно критикуючи духовенство.
Серед прихильників цих течій були широко розповсюджені очікування кінця світу та Страшного суду, а також крайні форми релігійної екзальтації. Внаслідок цього улюбленим літературним жанром релігійних містиків та духовидців стали апокаліпсиси – пророчі твори, що зображували день Божого гніву, страшні кари для грішників та спасіння небагаточислених праведників. Таким чином, “Одкровення Івана Богослова” не є унікальною книгою – до наших днів дійшли десятки апокаліпсисів, не включених до релігійного канону з різних міркувань, наприклад, Апокаліпсис Петра, Апокаліпсис Христа, Апокаліпсис Марії та ін.
У перші десятки років свого існування християнство практично не відрізнялось від численних єретичних сект, що протиставляли себе ортодоксії. Але буквально від самого початку у ньому намітились 2 доктринальних напрямки: деякі апостоли та їхні послідовники вважали християнство не більш ніж реформаторською, оновленою течією юдаїзму. Інші навпаки, проголошували його самостійною релігією та йшли на остаточний розрив із законом Мойсея. З богословської точки зору ці розбіжності мали принциповий характер: послідовники першої течії, так звані юдео – християни, які визнавали Христа Месією, продовжували мислити у рамках юдаїзму – релігії етнічної, всі заповіді якої стосуються тільки юдеїв. З цього випливав логічний висновок, що Христос прийшов у світ не для порятунку всього людства, а лише “до овець дому Ізраїлю”. Відповідно, віруючі інших конфесій, навіть праведні та благочестиві, будуть засуджені під час Страшного суду на рівні з грішниками. Послідовники другої течії, ідеологом якої був апостол Павло, стверджували прямо протилежне: вчення Христа направлено до всього людства, бо “у Христі немає ані юдея, ані язичника”.
Автор Апокаліпсису був ревним прихильником юдо-християнства.
Інша, не менш важлива деталь пов’язана з ідентифікацією автора Апокаліпсису. Низка свідчень ранньохристиянських отців, а також лінгвістичний та текстологічний аналіз Писання дозволили сучасним вченим зробити остаточний висновок: євангеліст Іван та автор Апокаліпсису, який мав таке ж ім’я, – різні люди. Автор четвертого Євангелія та послань від Івана був християнським священнослужителем, автор “Одкровення – юдеєм – дисидентом, який визнавав Христа Месією, але продовжував дотримуватись законів Мойсея.
Тепер ми можемо розібратись і з числом Звіра.
Переважна більшість істориків та багато представників церкви (напр., о. Олександр Мєнь) сходяться у припущенні, що в образі Звіра закодований ніхто інший як Нерон, а число 666 – доволі прозорий натяк на його ім’я. Справа у тому, що в юдеїв, греків та римлян не існувало спеціальних знаків на позначення чисел, для цього використовувались літери з алфавіту. Таким чином, кожна літера мала фіксований числовий еквівалент. Саме на основі цього принципу взаємозамінності літер та чисел народилась віра у містичний зв’язок між іменем або назвою та певним числом.
Крім того, юдеї віддавна мали спеціальну методологію для осягнення прихованого, езотеричного значення Святого Письма. Один з таких способів проникнення у таємниці Біблії, який мав назву “гематрія”, полягав у наступному: підсумовуючи числові еквіваленти всіх літер певного слова або словосполучення, тлумач – езотерик щукав інше слово, літери якого в сумі давали таке ж число, після чого внутрішній, містичний зміст двох слів або речень з однаковим числовим значенням вважався ідентичним.
Події, символічно описані у Апокаліпсисі, охоплюють незначний проміжок часу, період гонінь проти християн та юдеїв. Можливо, віруючі будуть сильно розчаровані тим фактом, що практично всі “апокаліптичні пророцтва” Івана Богослова виповнились ще 19 століть тому, за виключенням хіба що приходу тисячолітнього Царства Христового на землі. Так що кінець світу, очевидно, у черговий раз відкладається…
