Чорнобильська катастрофа.

З 1986 року живе, і ще довго буде жити в наших серцях це страшне слово: Чорнобиль. Це слово стало синонімом страшних катастроф, що стали причиною великих жертв. Важкого удару завдала Україні аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

Чорнобиль — невелике місто, розташоване на березі Київського водосховища, між ріками Уж і Прип’ять, місто, що потопає в зелені лісів. Влітку сюди приїжджало відпочивати багато людей, оскільки місця були дуже барвистими.

Не так давно на річці Прип’ять побудували місто, і назвали його Прип’яттю. Це було місто-сад! Красиві бульвари і багато зелені зробили його приємним місцем відпочинку.

У 1972 році прямо біля Чорнобиля почали будувати найпотужнішу в СРСР атомну електростанцію. До 1985 року вже закінчили будувати чотири енергоблоки і почали будувати п’ятий. Ніч 26 квітня 1986 не віщувала нічого поганого.

На АЕС проводили експеримент по допустимому навантаженню. Але який експеримент! Була відключена вся система захисту енергоблоку, і він перейшов у некерований стан. Оператори намагалися стабілізувати ситуацію, але було вже пізно. І ось, рівно о 1 годині 24 хвилини ночі пролунали два вибухи на 4 реакторі, і він почав горіти.

Вже через п’ять хвилин пожежники були на місці. До ранку їм вдалося локалізувати полум’я і згасити його. Але найстрашніше було ще попереду. Четвертий реактор був повністю зруйнований, по всій території АЕС були розкидані шматки урану і графіту, що випромінюють радіацію. А міста продовжували жити своїм життям ще два дні. Жителів ніхто не попередив про катастрофу. Сотні тисяч людей гуляли на вулицях, виїжджали на природу. У Києві проходили велосипедні змагання. Дні виявилися спекотними, багато людей вирішили їх провести за містом. І ніхто не відчував, що зелена трава і дерева стали їхніми ворогами. Деякі люди отримали такі дози опромінення, що через деякий час померли.

28 квітня колона з 1100 автобусів вивозила з Прип’яті, Чорнобиля та інших населених пунктів зони відчуження жителів. Їм дозволили взяти з собою тільки посвідчення особи і трохи їжі. Все ж інше майно було кинуто. І тому перші дні після аварії квартири з усім майном, забиті товаром магазини були для мародерів справжнім раєм. Міліції насилу вдалося не допустити розкрадання майна. Життя в радіусі 30 км від Чорнобиля завмерла, лише зрідка там з’являлися любителі гострих відчуттів.

А тим часом на ЧАЕС робота йшла повним ходом. Необхідно було після того, як реактор догорів, скинути всі уламки урану і графіту з дахів і зібрати їх по всіх території. Але спочатку — кілька слів про пристрій реактора.

Реактор являє собою величезний котлован, заповнений графітом. Стінки, дно і дах реактора зроблені зі свинцю (Свинець — практично єдина речовина, яка не пропускає радіацію). У графіті зроблені отвори, в які вкладаються стрижні уранового палива. Завдяки ядерній реакції виділяється величезна кількість тепла. (Шматок урану завбільшки з долоню містить більше енергії, ніж цілий залізничний склад кам’яного вугілля. Крім того, АЕС, на відміну від ТЕС, не спалює атмосферний кисень і не забруднює атмосферу). Тепло подається на парові турбіни, які виробляють струм. Турбіни розташовані в будівлі над реактором. Зверху реактор закритий кришкою. Силою вибуху цю кришку вибило, і все всередині почало горіти.

У перші дні до реактора не можна було підійти, оскільки температура в ньому досягала 5000 градусів. У цей час над АЕС висіло радіоактивна хмара, яке розносив вітер. Хмара три рази обігнув земну кулю, в результаті багато радіації рознеслося по всій Європі. Найбільше, звісно, ??дісталося Україні і Білорусії.

Тим часом ліквідатори намагалися хоч якось пригнати хмару до землі. З вертольота реактор бомбили піском, поливали водою. Але все було дуже малоефективно, і в повітря потрапило 77 кг радіації. А це рівнозначно тому, як на АЕС скинули б сотню (!) Атомних бомб, причому одночасно.

Коли реактор вигорів, потрібно було зібрати всі уламки урану і графіту. Всі роботи велися вручну. Ліквідатори в протигазах і костюмах зі свинцю згрібали лопатами і вибирали руками шматки радіоактивної речовини, скидали їх в згорілий реактор. Після очищення території почалися роботи зі спорудження над реактором саркофага (величезної коробки) з метою недопущення витоку радіації. Зараз розробляється і здійснюється проект «Укриття», по якому четвертий реактор повністю опустять під землю, і він назавжди перестане бути головним болем.

Після аварії на ЧАЕС багато хто виступав за її закриття. У грудні 2000 року її закрили через застарілу і недосконалу системи безпеки. Але що ж з радіацією, що відібрала в України сотні гектарів земель? Період розпаду різних радіоактивних часток різний — від восьми хвилин до сотень тисяч років, але майже всі вони (крім урану) розпадаються на протязі 30 років. Так що цілком імовірно, що через 25-30 років в Чорнобиль та Прип’ять повернуться і знову будуть жити люди, і вони знову стануть гарними містами.