Log In

Чингісхан та його правління

hungizxanЧингісхан (1155-1227) — засновник і Великий хан Монгольської імперії (з 1206 року), організатор завойовницьких походів проти народів Азії і Східної Європи. Походи супроводжувалися спустошеннями, загибеллю цілих народів і привели до встановлення татаро-монгольського ярма в завойованих країнах.

Майбутній завойовник народився в 1155 році в місцевості Делюн Болдог на річці Онона. Батько Темучина (Темуджіна) Есугей-Батор командував воїнами племені тайджіутов. Він оточив себе численними нукерами, володів величезними стадами. Первісток Есугей народився, коли той повернувся з походу на татар, захопивши в полон знаменитого татарського богатиря Темучина. І тому хлопчика назвали на його честь. Всіх вразило те, що, коли Темучин народився, в кулачку він стискав згусток крові. Всі зрозуміли це однозначно він стане жорстоким і кровожерливим.

В 1166 році Есугей був отруєний ворогувавшими з ним татарами. Після смерті Есугей-Батора нукери покинули його сім’ю, і незабаром улус Есугей розпався. Дружина і діти Есугей недовго залишалися в нужді. Старший син Темучин встановив союз з андою (іншому) батька, впливовим кереітскім ханом Тогорілом, і своїм андою Джамухоі і почав збирати колишніх підданих свого батька. Темучин разом з Тогорілом і Джамухоі напали на маркітов, розбили їх і поділили між собою військову здобич.

Однак союз цих трьох тривав недовго через ворожнечі між Темучином і Джамухоі, які претендували на владу в улусі. У бою у Далай Балжута Джамуха розбив суперника, але використовувати перемогу для зміцнення свого становища не зумів. Темучин за допомогою щедрих нагород залучив на свою сторону більшість племен, підвладних Джамуху. У 1190 році при ахтівной підтримки нукерів і нойонства він захопив владу в улусі.

Темучин з метою згуртування навколо себе нойонства і нукерів надавав їм різні привілеї, зокрема, він заснував привілегірований стан дарханів. Дархан були звільнені від усяких податків, могли не ділитися своєю здобиччю, не каралися за перші дев’ять проступків. Темучин зайнявся організацією своїх військ за десятковою системою. Він призначив вірних йому найняв на чолі кожної тисячі, а також начальників сотень і десятків.

Була організована гвардія кешік, що складалася з двох частин: «80 чоловік кебтеулів — нічної охорони та 70 осіб турхаудів — денної гвардійської варти». Як вказує «Таємне сказання», в кешік зараховувалися головним чином сини і брати найняв, тисячників та сотників.

Зміцнила становище Темучина і участь його в організованому Алтан-ханом (цзіньском імператором) поході проти татарського племені. Темучин втягнув у похід і кереітского хана Тогоріла. Похід закінчивши успішно, захоплену здобич, в тому числі і бранців, Темучин і Тогоріл поділили між собою. Цзіньском держава, відзначаючи їх заслуги у справі приборкання татар, нагородила титулом «ван» Тогоріла і титулом «джаутхорі» Темучина. З тих пір Тогоріл став іменуватися Ван-ханом. Зазначені події відбулися, очевидно, в 1200 році. Поки Темучин брав участь у поході проти татар, Джамуху вдалося зміцнити свої зв’язки з деякими родоплеменими групами. Тепер до Джамуха примкнули татари і тайчжіутів, хатагіни, салджеути, хунгірати, меркіти, ойрати та ін Вони вирішили проголосити його своїм ханом. Джамуха відновив збройну боротьбу з Темучином, але зазнав поразки.

У 1202 році Темучин домовився з Ван-ханом про спільні воєнні дії проти меркітів і татар. Ван-хан повинен був вести боротьбу з меркітами, а Темучин — з татарами. Восени Темучин виступив проти татар. Похід цей закінчився майже повним розгромом останніх.

Ван-хан у цей час воював з меркітами, частина яких була розбита і була взята в полон, а інші втекли в бік Баргуджін-Токумен — на територію нинішнього Прибайкалля. Після закінчення цих походів загони Темучина і Ван-хана рушили до Алтаю проти Найманів і підкорили їх. Однак незабаром між Темучином і Ван-ханом спалахнула боротьба за владу над підкореними племенами. Ван-хан вступив у союз з Джамухом, але переможцем з цієї боротьби вийшов Темучин.

У 1204-1205 роках Темучин, підкоривши Найманів і меркітів, завершив об’єднання всіх основних племен Монголії під своєю владою. На багатотисячному курултаї, скликаному в 1206 році на річці Онона, монгольське нойонство проголосило Темучина Чінгісханом (від тюркського «Тенгіз» — океан, море), тобто великим ханом монгольських, тюркських та маньчжурських племен.

Нарешті він прийшов до мети свого сходження — необмеженої влади.

Проголошений вдруге «Чингісханом силою Тенгрі», тобто «государ государів всемогутньою владою Вічного Неба», він міг привітати себе з удачею. Якщо вірити авторам хронік, коронування Темучина було оточене великою пишністю. До неба було піднято тук, незаплямований прапор з дев’ятьма розвіваючимись на вітрі хвостами гнідих коней, і шаман Кекчу, «Небесний», особисто затвердив права Темучина під час грандіозної церемонії інвеститури. Після закінчення курултаю Чингісхан відсвяткував свій зоряний час, роздаючи в подяку нагороди та високі пости з воістину монаршим марнотратством. Люди, віддані ханові, заслужені полководці, отримали розкішні подарунки, виділені з трофейних запасів. У хана були прихильники. Відтепер у нього з’являться і придворні. Тим, хто його підтримував, хто йому лестив, Чингісхан роздає посади та подарунки.

Щоб розпоряджатися і управляти своїм улусом, він оприлюднить ясу, кодекс законів. Яса — заборона, правило, зміст якого можна резюмувати одним формулюванням: «Забороняється непокора закону і хану!», Стверджує непорушне поняття права.

Теоретично, принаймні, це вже не торжество права сильнішого. Так, будь-який злочин мало бути підтверджено свідками, дрібні провини каралися лише штрафом, існувала градація покарань. Яса підкреслювала головні чесноти, такі як чесність, гостинність, вірність, батьківський борг, стриманість. Їх порушення тягло за собою покарання. Прийнятий в 1206 році, цей кодекс законів, освячених традицією, підпорядковував суспільство суворої дисципліни.

На зорі XIII століття дисциплінованість монголів, встановлений в їх суспільстві порядок викликали подив і захоплення мандрівників.

В основу нової держави було покладено військово-адміністративний устрій. Чингісхан розділив населення Монголії на два крила: праве (Барун гар) і ліве (джун гар). Крила складалися з тем (Тумен). «Пітьма» включала 10 000 чоловік, «тисяча» — десять «сотень», «сотня» ж, в свою чергу, складалася з десяти «десятків». Таким чином, найменшою військово-адміністративною одиницею в Монголії була група айлів, зобов’язана виставляти десять воїнів, а найбільшою — володіння, що давало хану можливість мобілізувати 10 000 чоловік Чингісхан утворив 95 загонів по тисячі чоловік.

Тисячники — військово-адміністративними чинами — були призначені нукери — збройні дружинники Чингісхана. Вони управляли нордичними, Аратськими сім’ями своїх тисяч з усією їхньою територією. Тисячники і сотники одержували від хагана частку (хубі) — винагорода за службу. Так колишні нукери стали васалами монгольського хана. У мирний час всі кочівники зобов’язані були виконувати різні повинності на користь хана і найняв, а під час війни всі придатні до військової служби призивалися до лав війська, яке, як зазначалося, було організоване за десятковою системою.

Військо збиралося не тільки для походів, а й для облавних полювань, які переслідували не одні господарські цілі, але і завдання військового тренування.

Після курултаю 1206 Чингісхан збільшив склад своєї особистої гвардії — кешік до 10 000 чоловік. За порушення дисципліни гвардійці (ке-шіктени) несли важкі покарання. Проте як би не була сувора дисципліна в кешік, складатися в ній вважалося великою честю.

Кешік був не тільки особистою охороною Чингісхана, а й основною силою, з допомогою якої він утримував владу ноіонства над рядовими кочівниками-скотарями і лісовими звіроловами і рибалками.

Чингісхан для зміцнення становища правлячої династії і централізації країни виділив окремі улуси своєї матері, синам і молодшим братам. Він видав закон з метою прикріплення арат до найняв. Згідно Ясе Чингісхана, Аратам заборонялося самовільно переходити з одного «десятка» в інший, з однієї сотні в іншу і т. д.

Чингісхан також заснував посаду державного судді-заргучі.

Поряд з експлуатацією монгольських арат, пограбування підкорених народів стало головною метою захопившого владу Чингісхана, нойонскої знаті та їх дружинників — нукерів.

Монгольські феодали на чолі з Чінгісханом бачили джерело свого збагачення насамперед у завоюванні землеробських країн. Успіху походів сприяли добре організована монгольська кіннота і застосування порівняно високої для того часу військової техніки, а також мистецтво ведення воєн монгольськими воєначальниками. Однією з головних причин успіхів завойовницьких походів було й те, що країни Азії та Європи, які зазнали навалу, були значно ослаблені феодальною роздробленістю і внутрішніми чварами між феодалами.

У 1211 році Чингісхан почав свої військові дії проти Північного Китаю під приводом звільнення монгольських племен від гніту цзіньском держави, яка протягом багатьох років проводила політику розбрату і ворожнечі серед кочівників і змушувала їх платити данину. Після ряду битв війська Чингісхана проникли далеко в глиб країни і в 1215 захопили Пекін (Чжунду). Незважаючи на капітуляцію міста, переможці не стримували своїх інстинктів гвалтівників.

Монголи зарубали тисячі текінців. Старим, які намагалися захистити своїх родичів, перерізали горло, жінок кидали на вози, повні награбованого добра. Протягом місяця цілі райони були охоплені пожежею. Цей похід ще не привів до захоплення території Китаю. Взявши величезну здобич і багато полонених, чінгісханівські полчища пішли з Китаю. Звістка про китайський похід Чингісхана і про взяття ним Пекіна породила масу тривожних чуток в Середній Азії.

Щоб перевірити чутки і скласти справжнє уявлення про можливого свого супротивника, глава Хорезмської держави Хорезмшах Мухаммед відправив до Монголії одне за одним два посольства. Через деякий час Чингісхан направив відповідне посольство, на чолі якого був поставлений Хорезмський купець Махмуд Ялавач, який перебував на службі у Чингісхана. Посольство Чингісхана застало Хорезмшахів в Бухарі, де і було ними прийняте.

У 1218 році Чингисхан направив до столиці Хорезмської держави Ургенч новий посольський караван з дипломатичними і торговими цілями. Проте надалі відносини між Чінгісханом і Хорезмшахом загострилися і вилилися у збройну боротьбу.

У 1218 монгольські війська зайняли Східний Туркестан і Семиріччя. Технічне оснащення війська Чингісхана для свого часу було досить досконалим. Поряд з кіннотою і піхотою в монгольському війську було багато облогових стінобитних і камнеметних машин. У Чингісхана були також метальні снаряди, які кидали глиняні посудини з горючою рідиною, до складу якої входила нафта.

Разом з тим Чингісхан проводив в Середній Азії випробувану їм у війні з Китаєм політику винищення мирного населення міст і селищ у відповідь на найменшу спробу дати відсіч і звертав в рабство ремісників.

Взимку 1219-1220 року Чингісхан на чолі основних сил рушив в глиб Мавераннахра до Бухари. Захопивши Бухару, Чингісхан віддав це багате і культурне місто на поталу своїм воїнам.

Всі перські хроніки пишуть, що розграбування Бухари було жахливим святотатством, в якому проявилося страхітливе презирство монголів до переможених, їх релігії та культури. Вони розповідають, що монгольські вершники оскверняли святі місця, викидали в нечистоти священні книги корану, і що хан увірвався в головну мечеть, прийнявши її за палац шаха. Перед поваленими в жах віруючими він верхи на коні кинув своїх офіцерів, що пора годувати коней. Сотні городян зволіли покінчити з собою, ніж терпіти знущання загарбників. Чоловіки вбивали своїх дружин, щоб над ними не глумився ворог. Каді Садр-ад-дін, імам Рох-ад-дін і інші високопоставлені особи Бухари покінчили з собою.

Джувейні обезсмертив цю різанину, змусивши Чингісхана вимовити такі слова: «Я скажу вам, що я — бич Аллаха, і якщо б ви не були великими грішниками, Аллах не послав би мене на ваші голови».

У березні 1220 монгольськими військами було зайняте древнє і багате місто Середньої Азії Самарканд. Після завоювання монголами Самарканд обезлюднів так само сильно, як і Бухара.

Потім Чингісхан розпочав похід на столицю Хорезму Ургенч. Облога міста почалася в самому кінці 1220 або на початку 1221-го. Мешканці проявили справжню любов до рідного міста, завзято і героїчно, обороняючи його від загарбників. Тільки втративши багато тисяч своїх воїнів, після чотирьох-п’яти-місячної облоги війська Чингісхана змогли захопити столицю Хорезмської держави. Розлючені переможці перебили величезну кількість городян, а ремісників відіслали на роботи в тил монгольського війська.

Останнім з великих міст Середньої Азії, чиє населення зробило героїчний опір монгольським військам, був Мерв. Він був узятий в 1221 році. Протягом чотирьох діб жителі повинні були залишити своє місто. Монголи вибрали серед них 400 ремісників і деяку кількість дітей, щоб зробити з них рабів. Інші були страчені: для цього їх розподілили по всіх військових частинах: кожен воїн, який брав участь в облозі, мав зарубати мечем від 300 до 400 чоловік! В околицях міста десятки тисяч селян сховалися в глибині печер, намагаючись врятуватися від гігантської бійні, влаштованої монголами. Ібн-аль-Асир говорить про 700 000 вбитих, в той час як Джувейні, перевершуючи його в цьому страшному підрахунку, повідомляє, що якийсь З-ад-Дін Нассаба «в супроводі кількох інших провів тринадцять днів і тринадцять ночей, вважаючи людей, убитих в місті. Враховуючи тільки тих, чиї тіла були справді знайдені, і не рахуючи тих, хто був убитий в гротах і печерах, в селах і в пустельних місцях, нарахували понад 1,3 мільйона вбитих ».

Ще недавно квітуча, культурна країна тепер обезлюділа. Більшість міст лежало в руїнах. Звістка про нашестя Чингісхана на Середню Азію широко поширилася по всьому Близькому Сходу.

У 1221 році монголи (татари в російських літописах) вторглися в Азербайджан, а потім і в землі Грузії. Захопивши місто Шемаха, монголи проникли через гори на Північний Кавказ і звідти дійшли до Криму, де захопили Судак.

У 1223 році на березі річки Калки монголи розбили військо, руських князів. Причина поразки російського війська полягала в тому, що російські князі в найнебезпечніший момент не змогли відмовитися від внутрішньої роз’єднаності. Монголи, однак, не затрималися в південноруських степах, а рушили в бік Середньої Волги, до гирла Ками, в напрямку до булгарського князівства. Подальше просування не принесло їм успіху. Булгари влаштували засідку, завдали монгольським військам відчутної поразки і припинили їх подальший наступ.

Восени 1225 Чингісхан повернувся на батьківщину й останні півтора року життя провів у поході проти держави тангутів. Тангути зазнали поразки.

Тангутскі міста були пограбовані і спалені. Храми, палаци і бібліотеки були звернені в руїни.

Чингісхану було 64 роки, коли він в 1219 році виступив в похід на Захід.

Прокрокував до своєї слави по горах трупів у Монголії, тангутскій державі, Північному Китаї, він не міг не думати про життя і смерть. Він бачив, як легко обривається людське життя, і хотів знайти спосіб продовжити власне, а то й пізнати таємницю безсмертя. Ще в Північному Китаї він чув, що цією таємницею, можливо, володіють даоси. Даоси проповідували культ безсмертя різними способами з використанням магії, алхімії і в якійсь мірі засобів китайської медицини. Великою славою за Чингісхана користувався даоський монах Чан Чунь (Цю чуцзу). Чингісхан чув про Чан Чуня і, перебуваючи в західному поході, з берегів Іртиша викликав його до себе, щоб скористатися секретами даосів і дізнатися таємницю безсмертя. Чан Чунь погодився прибути до Чингісхана, з одного боку, безумовно, підкоряючись силі, з іншого — можливо, сподіваючись вплинути на грізкого хана і зменшити кровопролиття.

16 травня 1222 Чан Чунь прибув до Чингісхана, подолавши величезний шлях через Північний Китай, Монголію, Східний Туркестан і Семиріччя до берегів Аму-Дар’ї. Після звичайного обміну привітаннями Чан Чуню було дозволено сісти, йому подали їжу, і Чингіз задав йому те питання, на яке прагнув отримати відповідь: «Святий чоловік! Ти прийшов здалеку, які в тебе є ліки для вічного життя, щоб забезпечити мене ним? »

Чернець відповів: «Є засіб зберегти своє життя, але немає ліків безсмертя».

Відповідь його була правдива і проста. Він не вимагав особливих тлумачень, і Чингізхан зрозумів, що і йому, грізному владиці Сходу і Заходу, уготована «загальна доля».

У самий розпал тангутського походу, в 1227 році, Чингісхан помер.Він був похований в обстановці суворої таємниці своїми спадкоємцями. Великий хан помер поблизу Жовтої ріки (Хуанхе) на території нинішнього Китаю. Його війська вбивали будь-яку живу істоту, яка була свідком траурної процесії. Марко Поло в описі своєї подорожі докладно розповів, як понад 20 000 осіб були вбиті тільки за те, що виявилися очевидцями такої похоронної кавалькади хана Менгу, іншого Чингізида. Всі тварини і раби, які могли знадобитися хану в загробному житті, були поховані разом з ним. Як стверджує місцева легенда, в могилах було також зарита величезна кількість золота і срібла.

Ще за життя Чингісхана величезні землі, що входили в Монгольську імперію, були поділені між чотирма його синами. Наступником Великого хана став його третій син Угедей. На курултаї царевичів і кочової знаті він був обраний ханом. Після обрання влаштували урочистий бенкет на честь нового хана. Тоді ж «духу» Чингісхана принесли в жертву 40 красивих дівчат із сімей монгольської знаті.

 

views:
2931
snap_MYURL:
snapEdIT:
1
snapTW:
s:1:"1";
snapVK:
s:1:"1";