На початку XIV століття до н.е. Єгипет, керований великими завойовниками, перетворився у світову імперію, границі якої важко собі представити: у межах Афро-Євразії всі більш-менш значні держави або ввійшли до складу Єгипту, або були залежні від нього. Від Каркемиша на Євфраті до середньої Європи на заході і від Центральної Африки (четвертий поріг Ніла) далеко за межі Чорного моря і Каспію на північ – навкруги були васали великого фараона.
Останній із самих щасливих завойовників з XVIII династії Тутмос III провів 17 блискучих військових походів, і наприкінці XV століття Єгипет практично нічого вже ні в кого не купував, забираючи все даром. Золото з рудників Куша, срібло з Азії, дорогоцінні камені, рідкі деревні породи, слонову кістку і мідь, вироби майстрів Кіпру, Криту, Сірії – усе стікалося в Єгипет.
Визвольна війна проти гіксосов, що володарювали в Єгипті більше ста років, завершилася не тільки успішно, але і принесла нові завоювання самим Фівам (столиці великого Єгипту), коли фараон Яхмос I почав прирощувати території шляхом війн, а його нащадки довершили будівництво світової держави.
З Яхмоса I почалася епоха Нового царства і сама XVIII династія. Правнук Тутмоса III Аменхотеп III уже не ходив завойовувати далекі країни – він тільки користувався необмеженою владою і був першим «мирним» фараоном за багато років.
Однак Аменхотепа III долали інші проблеми: насичуючись неміряним багатством, процвітала і зміцнювала вельможна верхівка держави – чиновники, власники, воєначальники, а головне, жерці.
Фіви, батьківщина головного бога Єгипту Амона-Ра, за законами якого була «розписана» життя кожного єгиптянина, обмежували влада фараона з кожним роком усе більше. А носіями «заборон» були фіванські жерці Амона. Їхня влада зміцнилася настільки, що зайшла в суперечність із владою фараона. Щоб позбавити жрецтво реальної сили, зламати обмеження, було потрібно кардинальне рішення.
Рішення підказувало життя: завойовані народи, що жили за законами своїх богів, яких теж була безліч, не розуміли й не хотіли знати єгипетського пантеону, тому реформа повинна була відбутися саме в цій важливій області.
Вихід знаходив і Аменхотеп III, і навіть ще його батько Тутмос IV, намагаючись впровадити в побут єдиного для всіх вищого бога, якому б поклонялися в тому числі і завойовані народи. Ім’я цьому богові було – Атон, Сонячний Диск.
Однак протидія жерців перешкодило фараонам завершити почате, і проблема залишалася, незважаючи на гадане благополуччя.