Однієї з найважливішої реліквій, що зробила безсумнівний вплив на окультну історію ХХ століття, є спис Лонгіна, також названий Списом Долі.
Цей легендарний спис належало центуріонові Гаю Кассію (Лонгіну), що брав участь у процедурі розп’яття Ісуса Христа як представник проконсула Понтія Пілата. Саме цим списом Гай Кассій наніс Ісусові «удар милосердя», перервавши тим самим його муки.
Ми знаходимо згадування про спис долі у Євангелії від Іоанна: «Один з воїнів списом простромив Йому ребра, і негайно потекла кров і вода».
Вважається також, що в момент, коли Гай Кассій наніс свій знаменитий «удар милосердя», у нього вилікувалася катаракта. Що прозрів Лонгін прийняв християнство і пізніше був почитаємо як герой і святий.
Відповідно до легенди, історія цього списа йде в далеку стародавність. Він був викуваний за наказом Фінееса – одного з первосвящеників іудейських, що розраховував одержати талісман сили для свого народу. Згодом реліквія побувала в руках Ісуса Навина, коли той штурмував Єрихон. І в руках Ірода, коли він віддав наказ про винищування іудейських дітей.
Існує кілька копій списа долі. Одна з них (або, принаймні, частина списа – ратище) зберігалася у Ватикані, але Римсько-католицька церква не схильна вірити в його справжність.
Спис Лонгіна, що представляє найбільший інтерес, було привезено в Париж Людовиком Святим, що повернувся із хрестового походу. Численні історики простежили його історію аж до Х століття.
В VIII і IX століттях спис продовжував залишатися в центрі всіх найважливіших історичних подій. Так, воно перебувало в руках Карла Мартелла в 732 році під час бою, у якому він наголову розбив арабські війська.
На світовій арені спис з’являється знову в бої в міста Леха (біля Відня, 955 рік), у якому Оттон I здобув перемогу над угорцями. Наступне згадування про спис Лонгіна ми знаходимо в оповіданні про те, як папа Іоанн XII коронував Оттона I, що стали імператором Священної Римської імперії німецьких націй…
Уперше Адольф Гітлер побачив Спис Долі, будучи ще зовсім парубком, у музеї Хофбург, у Відні Розповідають таку історію, нібито записану зі слів самого фюрера. Випадково виявившись у Залі скарбів Габсбургов, Адольф був притягнутий лекцією одного з гідів, що очолювали екскурсії:
«Група зупинилася точно напроти того місця, де я перебував, і гід показав на старий наконечник списа. Спочатку я не обертав уваги на те, що розповідав гід, уважаючи присутність поруч із мною цієї групи всього лише вторгненням в інтимний плин моїх похмурих думок. От тоді-те я і почув слова, які незабаром змінили моє життя: “Із цим списом зв’язаний легенда, відповідно до якої той, хто оголосить його своїм і відкриє його таємницю, візьме долю світу у свої руки для здійснення Добра або Зла”».
«У середні століття, – продовжував розповідь гід, – деякі німецькі імператори володіли цим списом і вірили в легенду. Однак за останні п’ять сторіч ніхто вже не випробовував довіри до цих казок, якщо не вважати Наполеона, що зажадало собі цей спис після перемоги в битві під Аустерлице. Після розгрому наполеонівських військ наконечник списа був таємно вивезений з Нюрнберга і захований у Відні».
Група екскурсантів продовжила свій шлях по музею, а Гітлер заворожений наблизився до вітрини, щоб розглянути спис поблизу. Почорнілий від часу залізний наконечник списа спочивав на ложі із червоного оксамиту; довге, тонке вістря підтримувалося металевими підпірками. У центрі наконечника був отвір, у якому був видний великий цвях, прикріплений дротом.
«У ту ж секунду я зрозумів, що наступив знаменний момент у моєму житті, – говорив Гітлер. – Однак я не розумів, як цей чисто християнський символ міг викликати в мене настільки сильне хвилювання. Довгі хвилини я стояв, розглядаючи спис долі, Гітлер забувши про усе, що відбувалося навколо. Здавалося, що спис зберігає якусь таємницю, від мене що вислизала, однак мною володіло таке почуття, начебто я знаю про неї інстинктивно, не в змозі проаналізувати її зміст у своїй свідомості.
Спис долі був магічним носієм одкровення: воно відкривало такі прозріння в ідеальний мир, що людська уява здавалася більше реальним, чим реальний матеріальний світ. Це було, як якби я сторіччя тому назад уже тримав цей спис у руках і воно дало мені вся своя могутність. Як це було можливо? Що за божевілля опанувало моїм розумом і народило буру в моєму серці?…»
Музей уже закривався, але Адольф Гітлер усе ще стояв, начебто в трансі перед легендарною зброєю.
Не пройшло і доби, як він знову з’явився в музеї – споглядати священний спис і чекати, коли воно відкриє йому свою таємницю. Оскільки цього йому дуже хотілося, незабаром відбулося те, що Гітлер буде називати «присвятою в сутність списа»:
«Повітря стало настільки ядушливим, що я ледь був у силах дихати. Палюча атмосфера музейного залу, здавалося, розпливається перед очами. Я стояв один, весь тремтячи, перед коливною фігурою надлюдини – небезпечний і піднесений розум, безстрашна й жорстока особа. Із шанобливим побоюванням я запропонував йому мою душу, щоб вона стала інструментом його волі».
Західні демонологи стверджують, що Гітлер, будучи у Відні, підписав договір з Дияволом, і той в обмін на безсмертну душу вручив майбутньому фюреру владу над світом. Вищенаведений епізод дійсно свідчить про готовність Гітлера піти на такий крок, однак навряд чи в цьому брали участь якісь надприродні сили. Любий починаючий політик (так ще з такими переконаннями, як в Адольфа Гітлера) повинен у якийсь момент піти на угоду із самим собою, прийняти остаточне рішення і розставити всі крапки над i? а як це буде їм самим оформлене, не має принципового значення.
У ніч із 11 на 12 березня 1938 року німецькі війська, заздалегідь зосереджені на границі відповідно до плану «Отто», вторглися на територію Австрії. Австрійська армія, що одержала наказ не робити опору, капітулювала. В 4 години ранку у Відень як перший представник нацистського уряду прибув під охороною роти есесівців Генріх Гіммлер у супроводі Вальтера Шелленберга і Рудольфа Гесса. Так відбувся аншлюс – об’єднання Австрії і Німеччини в державу, що стала ядром Третього рейха.
Увечері 13 березня Адольф Гітлер урочисто в’їхав у Відень. Тоді ж фюрер німецького народу пред’явив свої права на «імперські інсигнії» (знаки вищої влади), що зберігалися в музеї Хофбург. Колекція реліквій, що збирався привласнити фюрер нацистів, включала і спис Лонгіна.
У Хофбургском замку його очікували керівник «Аненербе» Вольфрам Зиверс, юрист Вальтер Бух, а також Эрнст Кальтенбруннер, керівник австрійських СС.
Гітлер особисто обрав місце, де будуть зберігатися реліквії Священної Римської імперії німецьких націй, що проіснувала майже 900 років.
Одкровення, отримане Гітлером у стані трансу, указувало: Спис Долі, талісман, що забезпечив його стрімке сходження до вершин влади, повинне спочивати в древній парафіяльній церкві святої Катерини Нюрнберзької, у тім залі, де в середні століття проводилися знамениті змагання мейстерзингерів.
Перед падінням Третього рейха инсигнии були заховані в схованці поблизу від Нюрнберга, але 30 квітня 1945 року схованка виявили і розкрили офіцери зі спеціального підрозділу 7-й американської армії.
4 січня 1946 року Спис Долі в числі інших реліквій було відправлено у Відень, де і перебуває донині, у Залі скарбів Хофбургского музею.
