Комета Галлея, сама популярна з комет. Англійський астроном Э. Галлей (1656-1742), обчислюючи за порадою свого друга І. Ньютона елементи орбіт 24 найбільш яскравих комет, виявив подібність орбіт комет 1531, 1607 і 1682 років. Галлей прийшов до висновку, що це та сама комета, і пророчив її чергову появу наприкінці 1758 року. Комета була виявлена в грудні 1758 року, а 13 березня 1759 року вона пройшла перигелій. З того часу комета і називається ім’ям Галлея.
Комету Галлея можна побачити один раз протягом життя. Комета Галлея з дивною сталістю з’являється на земному небокраї через 76 років. Період її обігу навколо Сонця міняється в межах від 74,4 до 79,2 роки, так що 76 років – це середній період за останні 2200 років, протягом яких земляни реєструють появу комети Галлея.
Особливість комети Галлея – її рух відбувається в напрямку, протилежному руху Землі. Інакше кажучи, комета Галлея і Земля рухаються по своїх орбітах назустріч. Справа в тому, що всі планети у своєму русі навколо Сонця обертаються в ту ж сторону, що і Земля. Таким чином, комета Галлея і планети Земля пролітають мимо.
Площина орбіти комети Галлея розташована під кутом 18° до площини екліптики, тобто площини, у якій рухається Земля. Однак через зворотний рух комети Галлея нахилення її орбіти вважається 180° -18° = 162°. Площини орбіти комети Галлея і екліптики перетинаються по прямій, називаною лінією вузлів. Переходячи з Південної півкулі комета Галлея проходить через висхідний вузол орбіти, а назад – через спадний. Завдяки зазначеному нахилу перигелій орбіти перебуває на відстані 0,17 а. е. над площиною екліптики, а афелій – 10 а. е. під площиною екліптики.
З кометою Галлея зв’язані, два метеорних потоки: Травневі Акваріди і Жовтневі Орионіди. Історія комети Галлея, губиться в глибині століть. Після вивчення древніх і середньовічних літописів було встановлено, що поява комети Галлея в 1910 році було 29-м, а в 1986 році – 30-м із зафіксованих. Хоча комета Галлея, як відзначалося вище, відома дуже давно, тільки лише під час останнього побачення її чекали з особливим нетерпінням і ґрунтовно готувалися до довгоочікуваної зустрічі.
Вся справа в тому, що в 1986 році вперше в історії людства комету Галлея вдалося спостерігати з досить близької відстані. Це відбулося в процесі її зустрічі із цілою “флотилією” міжпланетних станцій: двох радянських “Вега-1” і “Вега-2”, західноєвропейського апарата “Джотто” і двох японських станцій – “Суісей” і “Саку-гаку”.
Результати “рандеву” з кометою галея перевершили всі очікування. З відстані тисяч і навіть декількох сотень кілометрів удалося побачити деталі загадкового ядра комети Галлея, що виявилося еліптичної форми 14×7,5×7,5 км. Воно обертається навколо своєї осі з періодом близько 53 годин. Поверхня ядра надзвичайно нерівна: на ній є утворення круглого або овального виду, що нагадують кратери ударного походження.
У комети Галлея виявлено два основних пилових “викиди”, три більше вузьких із середньою інтенсивністю і два дуже слабких. На границі області найбільш інтенсивних “викидів” видні такі деталі, як корінь і проміжки між окремими пиловими струменями. Більша ж частина ядра (близько 85% поверхні) активності не проявляє.
Температура на освітленій стороні ядра становить приблизно 315°ДО (42 С), а лід усередині його має температуру нижче 150°ДО. Ядро покрите тонкої (біля сантиметра товщиною) кіркою зі ступенем відбиття падаючого світла близько 2%. Ця своєрідна мантія складається з вуглеводнів, подібних зі звичайним асфальтом. Інакше кажучи, ядро комети Галлея можна віднести до числа самих темних об’єктів Сонячної системи.
Космічні апарати зафіксували також великий обсяг даних про фізико-хімічні властивості ядра, про процеси, що протікають у навколишній його газовій оболонці, про кількість водяної пари і пилу, що залишають кометне ядро щодоби, і т.д.
Відповідно до виконаних розрахунків, ядро скорочується в розмірах з інтенсивністю 1 сантиметр у день, а сама комета губить кілька сотень мільйонів тонн своєї маси при кожнім зближенні з нашим світилом. Це дуже невелика частина маси комети. З огляду на, що обсяг ядра більше 90 кубічних кілометрів, можна встановити, що комета може безболісно зробити ще понад 330 оборотів навколо Сонця.
Так, багато чого в природі комети Галлея стало в цей час ясним і зрозумілим, але чимало принципових питань потрібно ще з’ясувати. І серед них – причини, що породжують спалахи комети Галлея, остання з яких зареєстрована зовсім недавно, коли комета, віддаляючись від Землі, перебувала на відстані 1,2 мільярди кілометрів; особливості збільшення при видаленні від Сонця довжини її хвоста; передбачувана наявність у ядрі власного джерела енергії; механізм розподілу ядра на складові частини, що спостерігалося в 1910 році, і т.п.
Деякі параметри орбіти, а також руху комети Галлея викликають здивування. Відомо, наприклад, що лад дев’яти планет Сонячної системи підкоряється певної закономірності. Хоча вчені сьогодні ще однозначно не з’ясували, у якому русі – обертальн або коливальному – перебувають орбіти планет, але для шести давно відкритих і добре вивчених планет (з Меркурія по Сатурн) величина зсуву перигелію перебуває в прямої залежності від відстані планети до Сонця: чим далі вона розташована, тим більше зсув в одиницю часу. Ця фізична закономірність, як установлено, ще більше підкреслюється кометою Галлея, у якої як зсув, так і місце розташування перигелію перебувають у проміжку між значеннями цих величин Меркурія і Венери. Дійсно, обчислені величини зсуву перигелію (кутові секунди) за сто років становлять: Меркурій – 575, комета Галлея – 630, Венера – 860, Земля-1158, Марс – 1603, Юпітер – 1780 і Сатурн – 2250.
Але зовсім недавно співробітники Медонскої обсерваторії (Франція) установили, що регулярно, приблизно раз у добу, яскравість комети Галлея протягом години різко зростає, а потім настільки ж швидко згасає. Раніше ніхто з астрономів не зауважував такої чудності комети Галлея. Кому, якщо не нам, призначені ці незрозумілі “підмигування”?
Так чому ж не можна припустити, що деякі з комет, у тому числі і комета Галлея, є, як уже згадувалося, космічними зондами інших цивілізацій?
