Сузір’я Ворон і Чаша.Відповідно до одного давньогрецького міфу, бог музики і поезії Аполлон одного разу послав ворона за водою для виконання якогось релігійного ритуалу. По дорозі ворон зробив зупинку, щоб подзьобати ягід, а потім, запізнившись з поверненням до Аполлона, безуспішно намагався виправдатися. Бог покарав птицю, відправивши на небо з чашею для води.
Південний Хрест – сузір’я Південної півкулі неба. Чотири його найбільш яскраві зірки утворюють характерну фігуру ромба (або хреста), легко помітну на зоряному небі. Зображення сузір’я Південний Хрест прикрашає державні прапори двох розташованих в Південній півкулі країн – Австралії та Нової Зеландії.
Сузір’я Ліри зображує той музичний інструмент, на якому нібито колись грав Орфей, що змушував з її допомогою ворушитися камені і підспівувати йому. Чарівними звуками своєї ліри Орфей зумів зачепити навіть грубе серце Аїда, бога царства тіней, і той дозволив Еврідіці, дружині Орфея, повернутися у світ живих. Цю чудову ліру виготовив вісник олімпійських богів Гермес і віддав її Аполлону в якості компенсації за вкрадених у останнього корів, а Аполлон подарував її Орфею.
З назвою сузір’я Малого Пса пов’язують наступний давньогрецький міф. Бог Діоніс, покровитель виноградарства й виноробства, навчив афінянина Ікарія мистецтву робити вино, а той пригостив своїм напоєм пастухів. Коли у ніколи не пробувавших вина, а тому швидко сп’янілих пастухів стало двоїтися в очах, вони вирішили, що Ікарій їх зачарував, і вбили його. Собака Ікарія на прізвисько Майра побігла за дочкою свого господаря і, вхопивши зубами за поділ сукні, привела її до бездиханного тіла батька. Охоплена горем дівчина наклала на себе руки, після чого Майра кинулася на джерело. Із співчуття боги перенесли Майру на небо у вигляді сузір’я, але і звідти вона зуміла помститися вбивцям свого господаря. Нестерпне світло Малого Пса викликало чуму на острові, де знайшли притулок вбивші Ікарія пастухи. Дізнавшись про причину спіткавшого їх лиха, жителі острова умилостивити Майру, зрадивши вбивць смерті.
Сузір’я Волосся Вероніки зобов’язане своєю назвою чудовим волоссю єгипетської цариці Вероніки, що жила в III столітті до нашої ери. Згідно з легендою, Вероніка турбувалася за свого чоловіка Птолемея, що воював з сирійцями, і дала обітницю богам: якщо Птолемей благополучно повернеться з походу, вона пожертвує їм своє волосся, символ своєї краси. Птолемей повернувся з війни здоровий і неушкоджений, і Вероніка, виконуючи обітницю, обрізала своє волосся і віддала в жертву богам. У пам’ять про подружню любов, настільки наочно доведеною царицею, боги перетворили волосся Вероніки на сяючі зірки, призначені вічно прикрашати весняні ночі.
Назва сузір’я Козерога пов’язана з міфом про грецького бога Пане, у якого було людське тіло і козлячі роги і копита. Згідно з легендою, на Олімп одного разу напав Тифон – найбільше та найстрашніше з коли-небудь існувавших чудовиськ. Боги в страху поспішили сховатися в морських глибинах, для чого перетворилися на риб. Але Пану це вдалося тільки частково. Тому Козерога іноді представляють у вигляді істоти з цапиною головою і покритим лускою риб’ячим хвостом.
Велетень Оріон, син морського царя Посейдона, славився як мисливець. Одного разу він переслідував плеяд, дочок титана Атланта. Щоб врятуватися від переслідування, сестри попросили богів перетворити їх в зірки. Оріон якось похвалився, що звільнить всю землю від диких звірів і чудовиськ. Побоюючись, що богиня-мисливиця Артеміда не встоїть перед красою Оріона, Аполлон (брат Артеміди) відправився до Геї (богині землі) і розповів їй про слова Оріона. Тоді Гея нацькувала на велетня жахливого скорпіона, який його і вбив. Розчулення співчуттям боги перетворили мисливця і скорпіона в сузір’я, помістивши їх поруч із сузір’ям Плеяд.
Походження назви сузір’я Північна Корона зв’язують з легендою про сутичку афінського царевича Тесея і критського бикоголового чудовиська Мінотавра. Завдяки сприянню критської царівни Аріадни Тесеєві вдалося перемогти Мінотавра і вибратися з Лабіринту, де той мешкав. На знак вдячності Тесей подарував таємно втікшій з ним Аріадні прекрасну корону. Але це не завадило царевичу незабаром безжально покинути дівчину на острові Наксос, поки вона спала. Коли прокинулася Аріадна голосно ридала й волала до неба про допомогу, до неї з’явився бог Діоніс. Бажаючи увічнити пам’ять страдниці, він зняв з її голови корону і закинув на небо. Вставлені в корону дорогоцінні камені перетворилися в зірки, які з тих незапам’ятних часів і утворюють сузір’я Північної Корони.
Деякі, правда, стверджують, що цю корону виготовив з вогняного золота і червоних індійських каменів бог-коваль Гефест для прекрасної морської богині Фетіди, а Аріадні подарував її Діоніс, викравши критську царівну у Тесея. Лише після смерті Аріадни невтішний Діоніс помістив цю корону на небо в пам’ять про свою кохану.
Сузір’я Персея, Пегаса, Андромеди, Кассіопеї, Цефея та Кіта.Назви всіх цих сузір’їв уособлюють персонажів міфу про Персея, сина Зевса і аргоської царівни Данаї. Здобувши голову страшної горгони Медузи, Персей повертався на крилатому коні Пегасі до Греції. Пролітаючи повз Ефіопію, він побачив прикуту до прибережної скелі оголену красуню, в яку відразу ж закохався. Це була Андромеда, дочка місцевого царя Цефея і Кассіопеї. Отримавши обіцянку Цефея і Кассіопеї, що, якщо він врятує Андромеду, її віддадуть йому в дружини, Персей знову злетів у повітря і, стрімко кинувшись униз, обезголовив наближаючесь чудовисько. Однак Цефей і Кассіопея порушили дане ними слово, пояснивши Персеєві, що їх дочка вже обіцяна іншому. Кассіопея закликала колишнього нареченого Андромеди, і той з’явився на чолі озброєного загону. У подальшій битві Персей перебив багатьох противників, а що залишилися дві сотні звернув на камінь, показавши їм голову горгони Медузи. Згодом боги помістили Персея і Андромеду, Цефея і Кассіопею, Пегаса і навіть чудовисько (в образі кита) на небо у вигляді сузір’їв. При цьому Кассіопею в покарання за її зраду зв’язали і поклали в ринкову корзину. У певний час року кошик перевертається, виставляючи Кассіопею на загальне посміховисько.
Згідно давньогрецького міфу, дочка Зевса і Феміди, богиня справедливості Астрея, керувала світом щасливих людей золотого століття. Згодом зіпсованість людських вдач змусила Астрею покинути землю і піднестися на небо, де вона стала сузір’ям Діви. Деякі, однак, стверджують, що в сузір’я Діви перетворилася інша дочка Зевса і Феміди – Діке, богиня правди і справедливої відплати.
Сузір’я Корми, Кіль, Вітрила і Компас утворилися в XVIII столітті в результаті «розчленування» абатом Лакайль сузір’я Корабля Арго. Описане ще Клавдієм Птолемеєм в 150 році нашої ери, це сузір’я уособлювало міфічне судно, на якому аргонавти на чолі з Ясоном досягли Колхіди, щоб здобути золоте руно.
Відоме з античних часів сузір’я Водолій, зображуване древніми у вигляді людини, що ллє воду в чан поруч з Південними Рибами, уособлює Ганімеда, сина троянського царя Троса і німфи Калліроя. Через свою надзвичайну красу Ганімед, коли він пас батьківські стада на схилах Іди, був викрадений Зевсом, що перетворився в орла (або тим, хто послав орла), і винесений на Олімп. Там він виконував обов’язки чашників, розливаючи на бенкетах богам нектар. За іншою версією, Ганімеда спочатку викрала богиня ранкової зорі Еос, а громовержець потім забрав його у неї. На сплату за втраченого сина Гермес від імені Зевса подарував Трос золоту виноградну лозу роботи Гефеста і двох прекрасних коней. Гермес переконав Троса, що відтепер його син стане безсмертним і негаразди старості не торкнуться його. Дружина громовержця Гера порахувала появу прекрасного чашника образою для себе і своєї дочки Геби. Вона до тих пір докучала Зевсу, поки той не підніс Ганімеда на небо у вигляді зодіакального сузір’я Водолія.
Сузір’я Геркулеса, Гідри, Рака і Лева.Назви всіх цих сузір’їв уособлюють персонажів давньогрецького міфу про Геракла (римляни називали його Геркулесом). Вбивство Немейського лева було першим з подвигів великого героя, скоєних ним по велінню нікчемного царя Еврістея. Шкура лева надійно захищала тварину від заліза, бронзи і каменю. Переконавшись на власному досвіді, що жахливому звірові не може пошкодити ніяке зброя, Геракл задушив його руками. Одягнувши на себе шкуру Немейського лева, Геракл вирушив виконувати другу вимогу Еврісфея – вбити лернейську гідру, у якої було величезний собачий тулуб і дев’ять зміїних голів, з них одна – безсмертна. Гідра була настільки отруйна, що навіть її дихання або запах слідів могли знищити все живе. Даремно Геракл рубав мечем голови гідри – на місці однієї відрубаної одразу ж виростали дві, а то й три нові.
На допомогу гідрі з болота виповз величезний рак і вчепився герою в ногу. Геракл у люті розтоптав його і закликав на допомогу свого племінника Іолая. Той став припікати обезголовлені шиї гідри палаючою головнею, так що голови вже не відростали знову. Відрубавши останню, безсмертну, голову, Геракл закопав її, все ще шиплячу, в землю і привалив зверху величезною скелею.
Сім найяскравіших зірок сузір’я Великої Ведмедиці складають композицію, обрисом нагадуючу ківш. Він настільки чітко виділяється в нічному небі Північної півкулі, що з цього небесного ковша зазвичай і починають вивчення сузір’їв. Усі сім зірок мають власні назви, дані їм середньовічними арабськими астрономами: Дубге (альфа Великої Ведмедиці), Мерак (бета Великої Ведмедиці), Фекда (гамма Великої Ведмедиці), Мегрец (дельта Великої Ведмедиці), Аліот (епсилон Великої Ведмедиці), Міцар (ксі Великої Ведмедиці) і Бенетнаш, вона ж Алкаід (ета Великої Ведмедиці). У проекції на уявний небосхил крайні зірки – Дубге і Бенетнаш – стрімко летять в одному напрямку, а інші зірки – у протилежному. Наслідком цього факту є надзвичайно повільна для земного спостерігача, але безперервна зміна форми ковша. Мерак, Фекда, Мегрец, Аліот і Міцар подібні за фізичними властивостями і летять не тільки в одну сторону, а й майже з однаковою швидкістю. Вони не випадкові попутники в просторі, а зоряний потік, тобто утворення із зірок, що мають, мабуть, спільне походження. Жовтий гігант Дубге і блакитна зірка Бенетнаш ніяк не пов’язані ні з іншими п’ятьма зірками ковша, ні один з одним.
Щит – єдине сузір’я, назва якого пов’язана з конкретним історичним діячем. У 1684 році Ян Гевелій ввів це сузір’я в свій каталог та назва пов’язав з польським королем Яном III Собеським, обраним на трон за гучні перемоги над турками. У великого астронома була ще одна причина увічнити пам’ять про короля: той допоміг ученому відбудувати обсерваторію, знищену пожежею. До цього зірки Щита входили в сузір’я Орла, але в подяку королю Гевелій дав їм нову назву.
