Лікування та діагностика пневмонії

І на сучасному рівні знань виявлення гострої пневмонії представляє значні труднощі. Приблизно у кожного четвертого хворого вона зовсім не визначається, в 65-70% випадків клінічна і справжня локалізація запалення не збігається. Традиційно діагноз гострої пневмонії ставиться на підставі скарг хворого на підвищену температуру тіла з ознобом, біль у грудній клітці, що підсилюється при диханні і кашлі, кашель з мокротою слизисто-гнійного характеру. Є тісний зв’язок з вірусною інфекцією або переохолодженням.

Діагноз підтверджується при дослідженні мокротиння або бронхіального вмісту.

Вихід захворювання визначається правильно підібраною терапією з урахуванням збудника. Менше значення для прогнозу захворювання мають симптоматичні засоби. Особливо важко протікають вторинні пневмонії, пневмонії з деструктивним компонентом (руйнуванням легеневої тканини) наявністю плевриту і обширною легеневою поразкою. Якщо через 48 годин після початку антибактеріальної терапії у хворих з гострою пневмонією не відзначається зниження температури тіла, то можна припускати наявність плеврального випоту.
Найбільш частим ускладненням гострої пневмонії є плеврит (серозно-фібринозний або гнійний), який зустрічається у 40% хворих бактеріальної пневмонією. Він у 2% випадків може призводити до емпієми (розплавляються) плеври, а у кожного хворого крупозною пневмонією відзначається наявність сухого плевриту.

Нагноєні процеси в легеневій тканині реєструються у 2,5-4,0% хворих з гострою пневмонією. Необхідно зауважити, що при крупозній і великовогнищевий пневмоніях розвиток абсцесу легень відзначається в 40-50% випадків.

При великих ураженнях легень або гнійному процесі у хворих з супутнім хронічним обструктивним бронхітом може розвинутися гостра дихальна недостатність.

При стафілококових, рідше стрептококових і пневмококових пневмоніях можливі септичні ускладнення (інфекційно-токсичний шок, гнійний перикардит, ендокардит, токсичні ураження печінки, нирок, сечовивідних шляхів, суглобів, слинних залоз).

При важкому перебігу крупозної пневмонії і у хворих зливний пневмонією можливий розвиток гострої судинної недостатності. При всіх видах пневмонії можуть розвиватися інфекційно-алергічні міокардити. Збільшення частоти серцевих скорочень у хворого з гострою пневмонією більше 130 ударів в хвилину є прогностично несприятливою ознакою.

Лікування пневмонії повинно починатися якомога раніше, бути по можливості і адекватними стану хворого, і чутливості збудника, наявності супутніх захворювань. Велике значення має хороший догляд за хворим (світла, добре провітрюваних кімната, ліжко з твердим покриттям). Дієта хворих на пневмонію повинна бути повноцінною і містити достатню кількість вітамінів. При відсутності ознак серцевої недостатності показано рясне харчування до 2,5-3,0 л (морси, соки, мінеральні води).

За умови лікування хворого в амбулаторних умовах (стаціонар на дому) антибактеріальні препарати вводяться всередину. У стаціонарних умовах перевагу віддають парентеральному (внутрішньом’язово, внутрішньовенно) шляхи введення. Беручи до уваги, що основними збудниками гострої первинної пневмонії, яка виникає у раніше здорової людини, вважаються бактерії — пневмококи, мікоплазма і легионелла, її терапію починають з пеніциліну (добова доза 3,0-6,0 мг внутрішньом’язово) або полісинтетичних його препаратів (ампіциліну по 4,0-6,0 г).

При лікування хворого в амбулаторних умовах (стаціонар на дому) антибактеріальні препарати краще вводити всередину. В амбулаторній практиці перевагу віддають пероральним цефалоспоринів (Цефаклор, цефуроксиму натрію), які активні щодо більшості збудників пневмоній. У стаціонарних умовах парентеральний шлях введення антибактеріальних препаратів є найбільш доцільним.

В даний час синтезовано досить багато нових антибіотиків (рокситроміцин, кларитроміцин, азитроміцин), вигідно відрізняються від еритроміцину за фармакологічними властивостями та біодоступності.

Розвиток гострої пневмонії на тлі хронічного бронхіту робить доцільним призначення антибактеріальних препаратів, що впливають на відповідну мікрофлору (ампіцилін, гентаміцин). У період епідемічних спалахів грипу віддають перевагу антибіотиків з антистафілококовою спрямованістю (оксацилін, метицилін, цефалоспорини). При виникненні пневмонії у осіб, які страждають алкоголізмом, засобом вибору є гентаміцин (фрідлендеровская пневмонія).

Для подолання стійкості бактерій до деяких антибіотиків їх все частіше комбінують. Прикладом комбінованого препарату може служити аугментин (амоксиклав), що містить амоксицилін та клавуроновую кислоту.

Антибактеріальна терапія вважається ефективною, якщо протягом 2-3 діб відзначається зменшення явищ інтоксикації.

Відсутність ефекту від терапії, що протягом зазначеного терміну передбачає наявність запального процесу в легенях, викликаного іншою флорою або асоціацією збудників. У цьому випадку застосовуються комбінація антибактеріальних засобів (пеніцилін + гентаміцин; ампіокс + гентаміцин) або препарати широкого спектру дії (кефлін, амікалін, кефзол, ампіокс).

Основним принципом антибактеріальної терапії літніх людей має бути застосування антибіотиків широкого спектру дії, що володіють мінімальними побічними ефектами. При цьому антибактеріальні препарати у зв’язку з тривалим перебуванням їх в організмі літньої людини призначають у середніх терапевтичних дозах.

Використання відхаркувальних або протикашльових засобів обов’язково в терапії хворих на гостру пневмонію. Серед препаратів першої групи найбільш ефективні бромгексин (по 8 мг 4 рази на добу), термопсис, багно, алтей, солодка, оман, чебрець, аніс, ацетилцистеїн (мукосольвін). При бронхообструктивному синдромі перевагу віддають відхаркувальною препаратів (атропіну, солутану, Атровент, бронхолітін). При сухому непродуктивному кашлі, що приводить до порушення сну і виснажливої хворого, призначають ненаркотичні протикашльові медикаменти (глауцин по 0,05 г, либексин по 0,1 г або тусупрекс по 0,02 г 3-4 рази на добу).

З метою стимуляції імунобіологічних процесів застосовують екстракт алое, ФіБС (по 1 мл 1 раз на день протягом місяця), аутогемотерапию, метилурацил (по 1 г 3 рази на добу протягом 10-14 днів). Специфічний вплив на імунологічні процеси в організмі надають диуцифон, декаріс і Т-активін.

У період одужання в терапію рекомендується включати фітопрепарати. Настої із липи, Мати-й-мачухи, Алтею лікарського, Фіалки триколірної, Чебрецю звичайного, Мальви, Первоцвіту весняного та ін. Фізіотерапевтичні методи лікування займають важливе місце в терапії хворих на гостру пневмонію. При залишкових явищах пневмонії призначають массаж.

Профілактика гострої пневмонії полягає в санації вогнищ хронічної інфекції, загартовування організму, уникнення переохолодження. Пневмонії найбільш часто піддаються особи дитячого та похилого віку; курящі; страждаючі хронічними захворюваннями серця, легенів, нирок, шлунково-кишкового тракту; з імунодефіцитом; постійно контактуючі з птахами, гризунами, робота яких пов’язана з частими поїздками.