У міркуваннях мислителів вище всього був світ ідей. Але в дійсності помисли людей були націлені насамперед на матеріальні блага. Грошам, капіталу, прибутку поклонялися більш природньо, ніж Богові.
Найбільш закінчене навчання, що переборює подібні протиріччя, створили двоє друзів – Карл Маркс і Фрідріх Энгельс. Перший виходив з аналізу і критики капіталістичного способу виробництва, другий (багатий промисловець) – із загальфілософських міркувань. Ряд ґрунтовних робіт вони написали разом, хоча Энгельс завжди підкреслював першість свого друга, так що їхнє навчання одержала назву «марксизм».
Карл Маркс народився(1818—1883) в місті Трире в багатій єврейській родині. Батько Маркса, адвокат, бажав, щоб син пішов по його стопах. Але Карл Маркс, навчавшись у Боннському університеті, а потім у Берлінському, захопився філософією. Від юнацької релігійності перейшов до беззастережного атеїзму. Блискуче захистивши дисертацію про розходження філософії Демокріта і Эпікура (1841), через свої переконання не став професором, а зайнявся публіцистикою, став співробітнічати в «Рейнській газеті». В 1843 році Маркс відвідує Англію, Францію, Бельгію, зустрічаючись із революційно настроєними філософами і політиками, тут знайомить із Ф. Энгельсом, що став його, соратником і співавтором.
Через свої революційні переконання Карл Маркс змушений був емігрувати з Німеччини. У Лондоні Маркс займався науковою працею, ретельно аналізуючи достоїнства і недоліки капіталізму і доводячи, що його протиріччя неминуче ведуть до революційного перевороту з переходом до соціалізму і комунізму. Перші його фундаментальної праці «Капітал» вийшов в 1867 році, ставши «біблією» марксистів.
Основні риси його навчання: визнання пріоритету матерії над свідомістю (матеріалізм); діалектичний метод, розроблений ідеалістами, а саме – Гегелем і перетворений у діалектичний матеріалізм, атеїзм; проголошення способу виробництва базисом, що визначає життя суспільства; теорія класової боротьби і історичного прогресу (історичний матеріалізм); прогноз перемоги пролетаріату і перехід до комунізму. Майбутнє – за суспільною власністю на засоби виробництва; тоді зникнуть класи і привілеї, відімре держава, здійсниться справжня свобода особистості; кожний буде трудитися в міру своїх можливостей, а одержувати матеріальні і духовні блага по потребі. Ось тут і Маркс помиляється є піраміда потреб Маслою яка чітко охарактеризовує блага для кожної людини.
Тоді за теорією Маркса кожна людина має отримати те, що хоче а якщо наприклад люди не захочуть працювати тоді відімре держава і здійсниться справжня свобода особистості масова деградація народу і тотального дефіциту яку можна було спостерігати в період розпаду радянського соючу.
Необхідно обмовитися. У нашій країні відношення до марксизму, його творцям і послідовникам (Леніну, Сталіну) в XX столітті мінялося різко. До 1917 року марксизм користувався популярністю переважно в революційних і студентських колах; у період соціалістичного будівництва його непомірно вихваляли як єдино вірне, науково обґрунтоване філософське навчання; після розпаду СРСР марксизм стали спростовувати і паплюжити, причому нерідко ті ж самі ідеологи, які ще недавно його звеличували. Безсумніву вониж користувалися благами сповна з рук самого Карла Маркса.
Такі повороти викликані тим, що це не просто філософське навчання, але і керівництво до дії. Його автори підкреслювали, що настав час переходити від пізнання світу до його зміни. Вони займалися активною публіцистичною і політичною діяльністю. В 1847 році з ініціативи Маркса і Энгельса лондонська організація «Союз справедливих» була перетворена в «Союз комуністів», а девіз «Всі люди брати» замінили на заклик «Пролетарі всіх країн, з’єднуйтеся!». Програмою нового руху став «Маніфест комуністичної партії» (1848).
Маркс так оцінював свій внесок у суспільствознавство: «Те, що я зробив нового, складалося в наступні доказі: 1) що існування класів зв’язане лише з певними фазами розвитку виробництва, 2) що класова боротьба необхідно веде до диктатури пролетаріату, 3) що ця диктатура сама становить лише перехід до знищення всяких класів і до суспільства без класів». А за класами стояв товариш Сталін. Під керівництвом Маркса в 1864 році було засновано Міжнародне Товариство робітників (Інтернаціонал).
Перемога в Росії більшовиків і будівництво першого у світі соціалістичної держави з’явилися торжеством марксизму і доказом його правоту (адже практика – критерій теорії). Втім, ідея світової революції не виправдалася. Однак Сталін переконливо довів на практиці, що можна будувати комунізм в одній країні; йому вдалося створити і найбільшу співдружність соціалістичних держав. Марксизм перетворився в державну ідеологію, що виключає інакомислення.
Сполучення в марксизмі філософських, атеїстичних і політичних ідей зробило цілком природним його перехід, по суті справи, у релігійне навчання зі своїми незаперечними догмами, ритуалами, служителями, мучениками і пророками. Поки СРСР набирав міць і перемагав ворогів, поки зростав його авторитет у світі, знаходив усе більше широку популярність і марксизм. Здавалося, хід світової історії в XX столітті повністю підтверджував вірність прогнозів Маркса – Энгельса.
Однак перетворення марксизму у своєрідну ідейну скам’янілість сприяло не його зміцненню, а катастрофі. Його сповідали головним чином ті, хто шукав не істину, а привілею. Серйозному і оригінальному мислителеві в його вузьких рамках було тісно. Ситуація погіршилася після смерті Сталіна, коли став набирати силу «незаконнонароджений» клас радянських партійних буржуа, а в розвинених капіталістичних країнах були зроблені більш-менш значні соціалістичні, по суті, перетворення, що підвищили добробут значної частини громадян.
У мінливому – часом непередбачено – світі навіть переконливо обґрунтована філософська теорія не може бути завжди і у всьому вірною. Їй шкодять більше «твердокам’яні» прихильники, чим супротивники. Філософське навчання, орієнтоване на перебудову суспільства, не може заздалегідь передбачити всі можливі зміни в науці, техніці, виробництві, економіці, міжнародних відносинах, соціальній структурі, психології правлячих класів і народних мас.
Не так просто перешикувати світ до кращого. Ідея неухильного і неминучого прогресу суспільства себе не виправдує. І тепер, на початку III тисячоріччя, чи мислителі не всіх країн згадують про біблійне пророцтво Апокаліпсиса, Страшного Суду і загибелі людства, а не про світлу комуністичну перспективу.
Хід розвитку технічної цивілізації за останні піввіку сприяв найбільше роз’єднанню людей, а не згуртованості, ослабленню наукової творчості і зниженню суспільного інтересу до його досягнень; перетворенню виробництва в глобальну механічну систему, що робить особистість безликим винтиком; пріоритету технічних наук над пізнанням природи; забрудненню і деградації всепланетного середовища життя – біосфери. Останнє явище звичайно називають екологічною кризою, хоча відбиває воно кризу, людину, стурбованої добуванням матеріальних, а не духовних цінностей.
