Що від нас приховує планета Марс. Деякі дослідники Марса вважають, що тривалі наукові суперечки однозначно будуть припинені. Адже ще не всі загадки “планети Марс ” знайшли роз’яснення. Так, наприклад, не вдалося поки пояснити періодичну зміну кольорів ділянок Марса, раптові пилові бурі, низку подій з космічними кораблями, що направлялися до Марса, і, нарешті, таємничі “спалахи”…
Історія дослідження “планети Марс ” складається із суцільної низки надій і розчарувань. Варто згадати знамениті “канали”, відкриті італійським астрономом Скиапарелли. Він перший припустив, що дивні смуги і лінії, видимі в телескоп на поверхні Марса, – справа рук позаземної цивілізації.
І отут почалися сюрпризи. Канали Марса то з’являлися, то зникали. Визначеності не було, хоча за феноменом планети Марс вели полювання багато видних астрономів. Небесні карти доводилося перемальовувати з обтяжуючою частотою. “Канал” Нефеса-Тота, приміром, видимий спершу зовсім чітко, в 1939 році став ледве помітним, в 1941 році зовсім роздвоївся, а в 1958 перетворився в незрозумілу широку смугу.
Така ж доля спіткала і марсіанські піраміди, чіткі геометричні форми які нагадують єгипетські піраміди. А Марс продовжував жартувати над ученими, підкидаючи їм чергові “ілюзії”….25 липня 1976 року американська міжпланетна станція “Вікінг-1” сфотографувала на поверхні Марса дивне утворення довжиною 1,5 кілометра, що нагадує жіночу особу. Це була сенсація – знімок обійшов всі періодичні видання світу і неодноразово з’являвся на телевізійних екранах.
“Якщо разючі деталі цієї кам’яної “голови” виникли природно, то природа повинна бути високорозвиненою істотою!” 25 червня 1995 року керівництво НАСА під тиском громадськості включило в програму польоту міжпланетної станції “Марс Глобал Сервейер” контрольну зйомку “особи”. 5 квітня 1998 року в Центрі керування польотами одержали довгоочікувані фотографії. Міжпланетна станція сфотографувала жадане “особу” з висоти 440 кілометрів (в 1976 році зйомка велася з висоти 1870 кілометрів). І знову почалися “марсіанські сюрпризи” – “особа” зникла, як до цього зникали “канали”. Або відбувся якийсь катаклізм, що знищив гігантську статую? Або марсіани вирішили скрити її від землян? Або це дійсно всього лише гра світла і тіні? Так чи інакше, але у вчених знову немає чіткої відповіді над сакраментальним питанням: чи є життя на Марсі?
Чому планета Марс кроваво червона. Схожість кольорів Марса і крові розуміється з однієї і тією ж причини – достатком оксиду заліза. Саме ця речовина фарбує гемоглобін у крові, і марсіанську поверхню. Радянські і американські космічні станції, що зробили посадку на Марс, передали детальні фотографії кам’янистих пустель, засипаних червоним залізистим піском.
Раніше на Марсі води було в досталь. Про це свідчать сліди, що залишилися на поверхні, колись грандіозних водних потоків.
Але однієї лише води для утворення “іржавої планети” явно недостатньо. Приміром, великі супутники Юпітера Ганімед і Каллісто хоча і багаті водою, але зберігають кольори геологічних порід практично незмінними. Метали там не тільки не розвіють, але навіть, навпаки, під впливом “сонячного вітру” відновлюються до самородного стану.
Таке ж явище зафіксоване і на поверхні Місяця. Для окислювання заліза необхідно ще одна умова. Яка? Відповідь на це питання можна знайти на землі.
На фотознімках, зроблених космічними апаратами, чітко видно, що товщина пилу на Марсі досягає часом декількох кілометрів. Тим часом розрахунки показують, що для утворення там “червоної кірки” усього лише стометрової товщини знадобилося б 500 трильйонів тонн кисню. А з огляду, що Поверхня Марса становить усього 28 відсотків від поверхні Землі, це відповідає 3200 трильйонів тонн для нашої планети. Очевидно, що таку насичену киснем атмосферу могла створити на Марсі тільки дуже рясна рослинність.
Зараз у центрі уваги вчених, які займаються вивченням проблем життя Марса, перебуває метеорит, знайдений в Антарктиді. Це уламок марсіанської породи, занесений до нас страшним вибухом, а в ньому – останки примітивних мікроорганізмів. Їхній вік нараховує біля трьох мільярдів років. Історія життя на Землі показує, що навіть за 20 мільйонів років синьо-зелені водорості докембрія перетворилися в могутні ліси кам’яновугільного періоду.
Виходить, часу для розвитку складних форм життя Марс мав досить. І на питання чи було життя на Марсі можна відповісти: “Життя на Марсі було”.
Чому немає зараз Життя на Марсі? Що відбулося з Марсом?
Відповідь підказує “маленька” особливість марсіанського ґрунту. Справа в тому, що на відміну від червоних грунтів Землі породи Марса магнітні! Це обумовлюється тим, що в червоному пилу Землі багато мінералу гематиту (немагнітного окису заліза), а в пісках Марса переважає рідкісний на нашій планеті маггемит. При однаковому хімічному складі в них зовсім різна кристалічна структура і фізичні властивості.
На Землі магнітний окис заліза одержують на заводах штучно, прожарюючи при температурі в 1000 градусів по Цельсию гідроокис заліза. Але і це лише скромна ілюстрація до природних катаклізмів, що відбувалася на Марсі. На фотографіях ” планети Марс” видні сотні таких кратерів. Таке враження, що це була потужна і практично одночасна астероїдна атака.
Отже, відповідно до наведеної думки, життя на Марсі було. А чи збереглася вона до наших днів? На це питання вчені зможуть відповісти виразно лише після досліджень безпосередньо на місці.