Масони

Орден масонів, у наші дні відомий у всіх країнах європейської культури, веде родовід від дуже скромного по походженню Лондонського клубу початку XVIII століття.

Слово free-mason (вільний муляр) перейшло з англійського в інші європейські мови вже після того, як воно втратило в Англії свій первісний зміст.

До останньої чверті минулого століття термін «франк-масон» протиставляли звичайно короткому терміну масон, що позначає не мулярів-робітників (або оперативних масонів, як говорили в Англії), а мулярів-мислителів (спекулятивних масонів), по імені тільки зв’язали себе з відповідним ремісничим цехом.

Зокрема в масонах бачили то «лицарів Храму», що ховалися під маскою франків-масонів після розгрому їх ордена Пилипом Гарним, то групу вчених і філософів, що вступили в масонські ложі щоб сховати від вороже настроєного до них уряду свої гуманітарно-філантропічні цілі.
Предками сучасних масонів,  були справжні муляри, і додавання до назви їхнього ремесла слова «вільний» (free, frank) мало спочатку професійно-ремісниче, а не соціальне значення. Слово free-mason зустрічається в англійських документах починаючи з останньої чверті XVI століття, по найбільш імовірній гіпотезі, висунутої в 1887 році одним англійським архітектором.

В епоху готичного стилю масонами називалася митецька категорія кваліфікованих  будівельників. Пізніше, із занепадом готичного стилю, розходження двох категорій мулярів втратило практичне значення, внаслідок чого зникло подання і про точний зміст обох термінів: уже в XIV столітті цехи мулярів називаються байдуже то просто масонськими, те франк-масонськими.

Зв’язок, що з’єднує сучасний масонський орден із старими братствами, носить, по суті, зовнішній характер, зводячись лише до відомого наступності ритуалу і термінології. Історія старого масонства є не стільки главою з історії Ордена, скільки введенням до неї.

До того «доісторичному періоду» можна віднести і ідейних попередників пізніших масонів — алхіміків і утопістів XVII століття з їх проектами всесвітніх союзів і планами перетворення людства: якщо старі організації мулярів були номінальними предками масонства, те щирими, духовними, предками його були саме ці представники дореволюційної європейської інтелігенції.

Початком історичного періоду масонства варто вважати 20-і роки XVIII сторіччя — епоху виникнення  масонських лож.

Історія старих організацій мулярів тісно пов’язана із загальною історією ремісників гільдій і братств.

Поява перших ремісничих гільдій (crafts, mysteries, compagnies, guilds) ставиться в Англії до початку XII століття, але документальні вказівки на гільдії мулярів зустрічаються не раніше кінця XIV століття. Лондонські гільдії ділилися в цей час по своїй значущості на три розряди: перший посилав у міську раду по 6 представників кожної гільдії, другий і третій — по чотири і по двох; муляри (free-masons) належали до другого розряду. В 1411 року відбулася «інкорпорація» (включення в число офіційних установ) їхнього Лондонського цеху, а в 1472 році він одержав свій герб.

В XV столітті цехи вже панували в англійських містах: старі торговельні гільдії відсунулися на задній план.

Найдавніші з документів, що дійшли до нас, що малюють положення англійських будівельників, ставляться до середини XIV століття і початку XV сторіччя.

Це устави артілі, що працювала при церкві св. Петра в Йорку, складені для її в 1352, 1370 і 1409 року церковним капітулом, що керували її роботами.

З уставів видно, що роботи артілі вироблялися в критому приміщенні, так називаній ложі (lodge), що служила для неодружених робітників і спальнею; за порядком роботи і за поводженням мулярів стежили старший майстер і наглядачі, вищий же нагляд залишався в руках представника капітулу — супервізора; вступаючи в артіль, робітники приносили присягу «над книгою» (очевидно уставом), зобов’язуючись підкорятися у всьому капітулу і дотримувати виданий ним устав. В XV столітті ложею називали вже не тільки майстерню артілі, але і саму артіль.

Масонські ложі — братерства — лише поступово виділилися із цехів (crafts) як особливий організм. Ще в 2-й половині XV століття обидва типи організації, очевидно, збігалися, і Лондонський цех масонів так, наприклад, і називався в сучасних документах «Святий Цех і Братерство масонів».

Пізніше між ними проходить уже помітна грань: цехи ведуть чисто ремісничі справи, братерство, більше згуртована і дружна частина цеху, зберігає традиції морального спілкування і взаємодопомоги; члени цеху можуть уже і не бути членами братерства, а з іншої сторони для надходження в братерство не потрібно бути неодмінно цеховим робітником; прийшовши в ложі присягу і зробивши вступний внесок, можна одержати звання «муляра» (франка-масона), ніколи не бравши в руки робочої кирки.

Найдавніший документальний випадок прийняття в масонську ложу стороннього цеху особи відноситься до Эдинбургської ложі: 3 червня 1600 року на зборах її був присутній, як значиться в протоколі, Сер Джон Бозуэль, лорд Очинлекський. Присутність знаті в шотландських ложах стає з тих пір пересічним фактом: імена віконтів, графів і серів, прийнятих у ту або іншу ложу, звичайно прямо у званні цехового майстра, попадаються в документах XVII століття на кожному кроці. Правда, ще наприкінці сторіччя в Шотландії зустрічалися ложі, що складаються суцільно з ремісників (наприклад, ложа в Глазго), але поруч с ними були ложі начебто Абердинської, де в 1670 році з 49 членів усього 12 були професійними мулярами, а інші були — дворяни, пастори, комерсанти і представники інтелігентних професій.

Крім знаті, до масонів примикали в окремих випадках представники інтелігенції і вченого світу, приваблювані фантастичною історією масонства, що збуджувала їхню наукову допитливість.

По описі Плота, для прийому до суспільств нових членів були потрібні збори, принаймні 5 або 6 франків-масонів. «Ці збори, — зауважує Пліт, — називаються в деяких місцях ложами». Вступні обряди полягали і тут у повідомленні таємних знаків, «за допомогою яких члени суспільства довідаються один одного, де б вони не перебували», і супроводжувалися банкетами по встановленому ритуалі. Новачки, як і у Шотландії, у день прийому дарували «братам» рукавички, а взаємні обов’язки членів полягали у допомозі на випадок старості, безробіття і хвороби.

Подібно стародавнім братствам, франк-масонські суспільства XVII століття підтримували між собою живий зв’язок і становили фактично єдину організацію: прийнятий в 1646 році в Іоррингтонськую ложу археолог Ашмоль в 1682 року без усяких додаткових церемоній допускається на засідання Лондонської ложі і навіть головує на ньому в якості найстаршого масона.