Про чорнобильську катастрофу написана величезна кількість книг, статей, звітів і досліджень. Не будемо говорити, наскільки об’єктивні вони в оцінці масштабів цієї трагедії. Помітимо лише, що поряд з явними спробами деяких авторів, особливо перших публікацій, сховати правду, пізніше з’явилося чимало так званих “жахів” – страшних історій. Отут вам і собаки-монстри, що нападають на людей, і пацюки-мутанти метрового росту, і змії не менше пітонів, і летучі миші-упирі.
Словом, кошмари, породжені радіацією. Ну і, звичайно, спецназівці, яких кидають на відстріл всієї цієї живності, не думаючи про наслідки тривалого перебування в небезпечній радіоактивній зоні.
Загальновідомий і безперечний факт: чорнобильська радіоактивна зона існує, і вона небезпечна для проживання в ній. Фахівці стверджують, що навіть ядерний вибух так би не забруднив нашу землю, як це зробив “розмазаний” у часі вибух чорнобильської “атомної бомби”, перетворивши на століття величезну територію в аномальну зону…
Як відомо, взрив четвертого блоку Чорнобильської Атомної Електро Станції відбувся 26 квітня 1986 р. Серед тисяч учасників подій тієї страшної ночі виявилися сотні свідків, що спостерігали в небі над палаючим 4-м енергоблоком НЛО.
Пригадується інформація, що промайнула в ті дні в деяких газетах, про те, що саме НЛО був “причиною аварії”, і навіть що саме “НЛО підірвав реактор четвертого блоку”. Можливо, комусь було вигідно зіпхнути відповідальність на “чужу голову”, хоч і на “прибульців”.
От показання свідків Михайла Варицкого – старшого дозиметриста керування дозиметричного контролю Чорнобиля. У ніч на 26 квітня він був піднятий по тривозі зі своїм напарником Михайлом Самійленко спрямований у район ЧАЕС. Група контролю виїхала на газику, у зоні прямої видимості четвертого блоку вони виявилися в 4 години 15 хвилин. Відчули “печіння тіла”, а глянувши на дозиметричний прилад “ДП-116”, ойкнули – він “зашкалював”. Вирішили повернутися за засобами захисту. “Уже розвертаючи машину, ми побачили повільно пропливаючий у небі яскраво-червоних кольорів вогняну кулю. Він був діаметром 6-8 метрів. Ми знову зробили виміри, перемкнувши шкалу приладу на інший діапазон.
Прилад показував 3000 мілірентген/годину. Раптом від кулі спалахнули два яскраво-малинові кольори прожектора (два промені)… Ці два промені були спрямовані на реактор четвертого блоку. Об’єкт перебував від реактора на відстані приблизно 300 метрів. Все це тривало десь 3 хвилини… Прожектори раптово згасли, і куля повільно спливла на північний захід убік Білорусі. Отут ми знову звернули увагу на прилад. Він показував уже 800 мілірентген/годину! Самі ми не могли пояснити, що відбулося, і тому грішили на прилад. Однак, коли ми повернулися на базу і його перевірили, то прилад виявився справним”.
Звичайно, оцінки розмірів об’єкта і відстані від нього до реактора суб’єктивні. Мова йде тільки про кутові розміри і величини. Але показання справного приладу і годин об’єктивні. У всякому разі, ці показання свідків стверджують, що НЛО з’явився над енергоблоком після трьох годин після вибуху, “збивши” радіацію з 3000 до 800 мілірентген/година.
16 вересня 1989 р. на четвертому енергоблоці знову були відзначені неполадки. Відбувся викид в атмосферу великих радіоактивних мас. Кілька годин лікар із Чорнобиля Верба Госпина спостерігала в небі над станцією дивний об’єкт бурштинових кольорів, у якому можна було розрізнити “верхню частину” і “дно”.
У жовтні 1990 р. чорнобильський атомник Олександр Кримов зумів сфотографувати з вікна своєї квартири НЛО над житловими будинками.
11 жовтня 1991 р. пожежа спалахнула на другому енергоблоці ЧАЕС, у результаті чого над енергогенератором обрушилася покрівля. Слава Богові, другого чорнобильського вибуху не відбулося. П’ять днів після інциденту фотокореспондент газети “Луна Чорнобиля” Володимир Чавран проводив зйомку в постраждалому машинному залі генератора. Вирішив сфотографувати провал у даху. Він відмінно пам’ятає, що там нічого не було, але коли виявив плівку, побачив висячий над провалом НЛО, що нагадує, по його описі, об’єкт, що за рік до цього бачила Верба Госпина, тільки сфотографований знизу.
Багато листів і повідомлень про спостереження НЛО надходить і з “забруднених” радіацією районів Білорусі.
Фахівці, що вивчають аномальні явища, відзначають якийсь підвищений інтерес НЛО до об’єктів, пов’язаним з використанням ядерної енергії. Ще в сорокові роки над Лос-Аламосским атомним центром, де йшла робота над “Манхеттенським проектом” (створення першої атомної бомби), були зафіксовані появи НЛО.
А в 1947 р. “сріблисті диски” багаторазово спостерігалися над штатом Нью-Мексика, де в ті роки проходили ядерні випробування.
НЛО не обійшли своєю увагою жодне з місць ядерних випробувань на Землі. З’являлися вони над полігонами після кожного вибуху.
Спочатку це замовчувалося, будь-яка інформація про спостереження НЛО засекречувалась і в “них”, і в “нас”. Коли це ставало скрутним, у хід пускалася різного роду дезінформація. У газетах з’являлися “спростування”, “викриття”. Нині втримувати інформацію в секреті стало майже неможливо занадто багато на Землі свідків і очевидців розумних дій і навіть контакторів з “прибульцями”.
…За свідченням колишнього співробітника швейцарського консульства, у Японії на наступний день після атомного бомбардування Хіросіми, 7 серпня 1945 р., у небі над знищеним містом з’явився своєрідний “фантом” – примара центра Хіросіми, яким він був до атомного вибуху. На небі добре були видні, вулиці з перехожими, дерева, квіти, гарний горбатий місток, по якому гуляли діти, і т.д. Ця примара з’являлася протягом трьох днів після вибуху і щораз спостерігалася по декількох годин.
Враження, як повідомляє очевидець, було таким, начебто хтось спеціально демонстрував фільм, показуючи прекрасне місто, що існувало вчора і перетворений сьогодні в радіоактивне попелище. Нібито хтось хотів сказати: “Люди! Дивіться, що ви наробили”.
