Пальміра квітуче місто нині являє собою бідне село в Сирії. Знаменита Пальміра руїнами величних споруджень, пам’ятниками останньої пори давньоримської архітектури. Назва Пальміра (по-арамейськи Тад-мор) означає “місто пальм”. Її географічні координати 34 18 севеной широти і 55 40 східної довготи (від острова Ферро), а розташована Пальміра в одному з оазисів пустелі, між Дамаском і Євфратом, в 240 км до північного сходу від першого і в 140 км від другого. Відповідно до Біблії і Йосипу Флавію, Пальміра була заснована царем Соломоном як форт пост проти нападів арамейських орд.
Навуходоносор, при навалі на Єрусалим, розорив Пальміру, але незабаром завдяки своєму вигідному положенню між Середземним морем з однієї сторони і долиною Євфрату з іншої Пальміра знову відбудувалася і стала пристанищем торговельних караванів і своєрідним “відстійником” для складу товарів, які ішли із Заходу.
Римляни під час війни з парфянами (40-і рр. н.е.) намагалися заволодіти Пальмірою, але безуспішно. При Трояні Пальміра була зовсім зруйнована римськими військами, але Адріан відновив її й перейменував в Адріанополь, причому її правителям надав деяку незалежність, намагаючись цим утримати їх від союзу з парфянами. При Каракалле (близько 212 р. н.е.) Пальміра була оголошена римською колонією, з перевагами римського права, і віддана в керування сенаторові Септимію Оденату. Коли Пальміра піднята останнім повстання проти Риму Септимія Одената вбив Руфін. Керівництво Пальмірою успадковував його син, Гайран, незабаром помер, а потім інший син, Оденат II, що став на сторону римлян у їхній війні з персами. За це Оденат ІІ одержав титул консулярій. Не задоволений цим титулом, він, після того як Валеріан потрапив у полон до персів, проголосив себе “царем царів” (в 260 р.). Однак незабаром після переможного походу проти персів (він дійшов до Ктесифона на Тагрі) Оденат був убитий своїм племінником, Меонієм (в 267 р.), і керувати Пальмірою стала його дружина, Зіновія, що значно розширила межі своєї держави і навіть мріяла підкорити собі сам Рим. При Зіновії Пальміра досягла апогею свого добробуту, що, однак, тривав лише короткий час.
Імператор Авреліан, домагаючись єдності Імперії і знаючи про союз Зіновії з персами, зважився зломати непокору гордої цариці Риму і в 273 р. Пальміра була завойована. Зіновія була захоплена в полон, а в місті залишений римський гарнізон. Коли Авреліан виїхав Пальміра повстали. Тоді імператор повернувся і зруйнував місто.
Діоклетіан і потім Юстініан намагалися відновити Пальміру, але так і не змогли повернути місту колишній блиск. Коли Пальміра була зруйнована арабами, в 744 р. вона перетворився в жалюгідне селище, протягом багатьох століть не обертало на себе уваги світу.
Тільки в 1678 р. англійський негоціант Галіфакс знайшов важкодоступні руїни Пальміри. В 1761-63 р. Пальміра були вперше досліджена і описана Вудом і Девкінсом. Пальміра тягнуться з південного-сходу на північний захід безперервним рядом протягом приблизно трьох кілометрів, у підніжжя декількох пагорбів, і складається із залишків споруджень, що відносяться до двох різних епох: стародавність одна, утворює собою безформну купу, очевидно ці залишки споруджень Пальміри можна віднесту, до часів Навуходоносора; інші,залишки збережені краще, швидше за все можна віднести до трьох перших століть християнської ери, у які, як відомо, був в особливій пошані коринфійський стиль, в основному зустрічається у цих руїнах.
На східному краю Пальміри височів храм сонця (Ваала-Геліоса) —довжиною в 55,5 м, шириною в 29 м, з 8 колонами на кожному короткому фасаді і з 16 колонами на довгому. Внутрішність храму Ваала-Геліоса представляє велике приміщення, зі зводом, розбитим на гарні кассетони, з розкішною, ліпниною, орнаментацією фризів і стін, що складає з листів і плодів.
