Математик, фізик і філософ, винахідник і релігійний мислитель – такий універсальний геній Блеза Паскаль.
Батько Этьен Паскаль був викладачем математики і досить освіченою людиною, цікавився історією і літературою, знав багато мов. Этьен Паскаль навчив математиці і латині свою першу дочку Жильберту. У дитинстві єдиним вихователем і вчителем хлопчика був батько (мати рано померла).
Можна припустити, що надзвичайна допитливість Блеза багато в чому проявляється неабияким педагогічним талантом батька і, мабуть, впливом старшої сестри.
Побоюючись за здоров’я хворобливого сина, Этьен Паскаль не поспішав навчати його геометрії, збудивши тим самим у нього гострий інтерес до цієї дисципліни. Маленький Блез Паскаль самостійно став знаходити співвідношення між «ціпками» і «кільцями», становлячи фігури і з’ясовуючи їхні властивості. Паскаль прийшов до доказу Евклідової теореми: сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює сумі двох прямих.
Привівши цей випадок, популяризатор науки М.М. Філіппов зробив висновок: «Із всіх великих учених Паскаль має право на титул передчасно розвиненого і настільки ж передчасно загиблого генія». Хоча можливо і інше пояснення: геометричні закономірності досить прості для того, щоб про їх міг догадатися допитливий і посидющий хлопчик, не позбавлений кмітливості.
У шістнадцять років Блез Паскаль досліджував конічні розтини, а у вісімнадцять захопився винаходом обчислювальної машини. Паскаль трудився три роки, перепробувавши півсотні варіантів. Нарешті, йому вдалося зробити механічне пристосування, що виконувало (хоча і повільно) найпростіші математичні операції – примітивний арифмометр, – заслужено одержавши за це прізвисько «французького Архімеда».
Знайомство з одним знатним паном, захопленим азартними іграми, подвигло Паскаля вирахувати ймовірностей виграшу, зокрема при грі в кості. Із цього почалася нова наукова дисципліна – теорія ймовірностей, що Паскаль називав «математикою випадку».
Іншим його захопленням стала фізика. Виходячи з відкриття Торрічеллі, Паскаль вирішив перевірити, як позначається атмосферний тиск на підйом ртуті в запаяній трубці, організувавши відповідні досліди на рівнині, горах, високих будовах.
У результаті Паскаль приблизно визначив масу атмосфери і висловив ідею виміру висоти місцевості за допомогою барометра. Крім того, Паскаль встановив закон розподілу тиску в рідині («закон Паскаля») і принцип дії гідравлічного пресу.
Існують легенди про те, чому Паскаль закинув наукові вишукування, зайнявшись літературою і філософією, переважно релігійною. Однак треба мати на увазі, що з дитинства його мучили сильні приступи головного болю, від якої не було порятунку (вони були викликані, очевидно, аномалією черепної коробки і запальних процесів у мозку).
Болі ставали нестерпними, і Паскаль став шукати заспокоєння і розраду в релігії. Йому допомагали молитви – один з діючих методів самонавіяння.
Паскаль гостро почував нескінченну самітність людини перед неминучою безоднею небуття і нескінченну малість – перед незбагненною складністю Світобудови: «Я не знаю, хто дав мені місце в цьому світі, а ні що таке я сам. Я перебуваю в страшному невіданні всього. Я бачу простір, що обіймає мене, Вселеної, сам же прикутий до невеликого куточка цього неосяжного простору, не відаючи… чому дане мені малий час призначений мені в цей, а не в інший момент як всієї попередньої та і всієї наступної вічності».
Паскаль висунув незвичайний висновок: «Все наше достоїнство полягає в думці. От за чим повинні ми слідкувати, а не за простором і часом, яких нам однаково не заповнити. Будемо ж намагатися добре мислити от початок моральності»
Подання Паскаля про світ і людину варто було б вважати виконаними безвихідного песимізму, якби не одна обставина: Блез Паскаль був глибоко віруючою людиною. За його переконанням, Бог осягається не розумом, а серцем. «Нескінченна безодня може бути заповнена лише нескінченним і незмінним Богом».
При всій глибині своїх прозрінь Блез Паскаль мимоволі віддавав данину часу, використовуючи логіку торговця. Паскаль міркував про достоїнства теїзму і атеїзму і прийшов до висновку, що вірити в Бога вигідніше, ніж заперечувати його буття: адже якщо Бога немає, то неважливо, як ти відносишся до нього, але якщо Бог є, то невіруючий проігнорує його не прагнувши створити завершену філософську систему.
Дивуючись і захоплюючись універсальним генієм, доводиться пам’ятати, що проявився Паскаль у вигляді окремих яскравих, розрізнених спалахів творчості – то в одній, то в іншій області пізнання.
Чи навчилися люди використати на благо собі і земній природі, для повноти щастя, у своєму житті безцінні скарби, які залишили їм генії всіх часів і народів?! Отут є над чим задуматися всерйоз і надовго. Залишається подякувати Паскалю за поставлену цікаву проблему – здатність, властива справжнім геніям.
