Народився Платон в Афінах в аристократичній родині, одержавши ім’я Арістокл (прізвисько Платон, від грецького «платус», великий, широкий, дав йому Сократ за широке чоло).
Платон рано захопився філософією Геракліта, Парменіда, Зенона. В 407 році Платон познайомився із Сократом і став його найближчим учнем. Після страти вчителя змушений був покинути рідне місто Платон. Багато подорожував по Греції, Південній Італії, Сицилії, Єгиптові, зустрічаючись із видними мислителями.
На його погляди вплинули послідовники Піфагора, філософи Сходу. Повернувшись в Афіни, Платон заснував свою школу – Академію (по місцевості в Афінах, де серед гаю був установлений пам’ятник героєві Академу). Вона проіснувала до 529 року – дев’ять сторіч! – і була заборонена імператором Юстиніаном.
Свої ідеї про державу і політику Платон спробувала втілити в життя, ставши радником сіракузького тирана Діонісія. Платон виклав свої погляди в книзі «Закони». Ідеальна держава в нього рабовласницьке, чітко організоване. І хоча філософа пізніше дорікали за негуманні погляди, реально для тієї епохи він був прав.
Однак головне саме в умінні працювати з фактами, осмислювати їх, зіставляти з іншими, відокремлювати важливі від другорядних, розуміти ступінь їхньої вірогідності і т.д. Мистецтво мислити важче уміння грати на музичних інструментах або на сцені; він-те і прагнув навчити читачів Платон.
Філософська система Платона присвячена величезна кількість досліджень. Вона заслуговує це вже тому, що є першою цільною концепцією, логічно стрункої і дійшла до нас у найбільш повному вигляді. Платон створив систему об’єктивного ідеалізму, розробляв питання діалектики, космології, теорії пізнання, естетики, психології, педагогіки, політології, етики мистецтва. Та і навряд чи Платон ставив перед собою ціль сконструювати щось подібне завершеному і несуперечливому філософському навчанню. Насамперед Платон демонстрував мистецтво мислити діалектично.
Платон, міркуючи про безсмертну душу, що «свого роду гармонія, що складається з натягу тілесних початків», не помишляв, звичайно, про інформацію. Але душа з’єднана з тілом у принципі так само, як інформація – зі своїм матеріальним носієм.
Платон визначив ідею (інформацію) на свій лад: «безбарвна, безформна і невловима сутність, у сутності своєї існуюча, зрима тільки для одного керманича душі – розуму». Можна продовжити міркування.
Інформація (будемо вживати це слово, невідоме Платону) є присутнім у світі об’єктивно, поза волею і бажанням людей. Виходить, вона ставиться до розуму незрівнянно більше великому – Всесвітньому або Божественному.
До речі, сам Платон визнавав, що Богові немає потреби прагнути до знань, тому що Він і без того всезнаючий.
Платон являється родоначальником ідеї інформації, хоча і вираженої досить мрячно (що цілком природно: мудрі ідеї кристалізуються найчастіше поступово) Крім того, підкресливши пріоритет ідеї над матерією, Платон позначив одну з важливих особливостей філософії, що відрізняє її від науки: суб’єктивність і рефлексію, прагнення вивчати не тільки природні об’єкти, але і сам процес пізнання.
Відповідно до Платона, свідомість сходить, переборюючи чотири щаблі, від нижчого до вищого. Спочатку – стан невизначеності, гадательности, коли виникають образи, подібні до сновидінь або відбиттям у коливній воді.
Потім виникає думка, що дозволяє відрізняти матеріальні предмети від їхнього відбиття у свідомості; при цьому людина покладається на свій почуттєвий досвід. (Можна доповнити: з’єднує ці два щаблі віра, що допомагає орієнтуватися в невизначеності.)
Третій крок – перехід на рівень розуму, коли усвідомлюються не тільки конкретні об’єкти, але також ідеї; людина оперує ідеями, а не тільки реаліями. Нарешті, заключний крок до розуміння загального блага (порядку, організованості). Неважко помітити, що кожен наступний щабель у цій схемі не виключає попередні, а в завершальному синтезі, якому можна визначити як «світогляд», визначені своє місце віри, думки, науки, і філософії…
Увійшло в загальний побут поняття «платонічної любові». Вона не відкидає тілесний любовний потяг, але представляє його як нижчу примітивну форму, що не виходить за межі тлінного, ненадійного, недовговічного, а те і скороминущого. «Ні, уже якщо що любити, думає Платон, то що-небудь більше міцне, більше надійне, більше стійке… Уже краще тоді любити вічне і незмінне, одружуватися з ідеальним і жагуче захоплюватися безсмертним і небесним», – так пояснював його думку відомий історик філософії А.Ф. Лосєв.
Завдання виховання, по Платону, – наблизити особистість до усвідомлення ідей і блага, до вищої любові, що просвітлює розум і душу. Вести країну, як судно у відкритому морі, повинен керманич, знаючий у своєму мистецтві. У противному випадку може загинути не тільки держава, але і весь рід людський.
Втім, у Платона ми не знайдемо скільки-небудь конкретних рекомендацій для державотворення: він виходив з тієї рабовласницької системи, що існувала в його час. І все-таки його висновок про перехід демократії до тоталітаризму заслуговує на серйозну увагу саме в наш час.
При соціалістичній системі вони належать державі (точніше – керівникам, великим чиновникам), при капіталізмі – найбільш багатим людям і організаціям. Якщо в першому випадку може ще йти мова про благо держави в цілому, то в другому неминуче використання влади насамперед і переважно в інтересах капіталу («міста богатих» – по Платону).
Розроблені в наш час психотехнології дозволяють за допомогою електронних засобів агітації і пропаганди, наркотизації суспільної свідомості встановлювати не тільки економічний, але і духовний тоталітаризм – самий безнадійний. Такий шлях від формальної демократії до духовного рабства людей, що володіють, здавалося б, всіма політичними правами.
І ще. Ідеалізм Платона припускає щось вище, до чого слід прагнути. Людина повинен мати перед собою високі і світлі цілі. Тільки тоді він гідний існування в цьому світі, пронизаному сонячним теплом і світлом, виконаному ідеї і дарованому людям для блага.
Висловлення Платона:
— Наш космос є жива істота, наділена душею й розумом, і народився він воістину за допомогою божественного провидіння.
— Усе, що викликає перехід з небуття в буття, – творчість.
— Чи не саме ганебне неуцтво – уявляти, начебто знаєш те, чого не знаєш.
— Поет… повинен творити міфи, а не міркування.
— Не золото треба заповісти дітям, а найбільшу совісність.
