Дуже часто батьки запитують: чи варто робити дітям профілактичні щеплення? Чи не краще надати маляті перехворіти дитячими інфекційними хворобами, такими, як кір, кашлюк і інші, поки він ще малий? Адже багато хто знає, що у дорослих ці хвороби проходять набагато важче.
Чи не виявить щеплення негативного впливу на організм дитини? Адже і терміни імунітету, тобто несприйнятливості до хвороби після різних щеплень не так вже й тривалі (в середньому 2-5 років).
Позитивна роль щеплень в минулому:Отже, чи потрібні профілактичні щеплення? Ми знаємо, які страшні смертельні хвороби існували раніше. Епідемії чуми, чорної віспи охоплювали міста, країни, цілі континенти. Населення часто вимирало повністю, видужували одиниці … Однак зараз ці захворювання майже не зустрічаються. Так, останні випадки захворювання чорною віспою були зареєстровані в 70-х роках, у зв’язку з чим і були скасовані обов’язкові щеплення проти віспи у нас і за кордоном. Саме профілактичні щеплення у всіх країнах позбавили людство від цих страшних інфекцій.
Вперше профілактичні щеплення були зроблені англійським лікарем Е. Дженнер наприкінці XVIII століття. У цей час ще не було нічого відомо ні про імунітет, тобто про захисні сили організму проти інфекцій, ні про те, як можна зменшити сприйнятливість людини до хвороби. Не знали нічого і про збудників інфекційних хвороб – віруси, мікроби. Отже, в той час не могли знати і про те, що введення в організм ослаблених або вбитих збудників інфекційних хвороб призводить до інтенсивного вироблення специфічних захисних антитіл, що і оберігає людину від захворювання. Не було теоретичних знань основ імунітету, але була спостережливість та інтуїція чудового лікаря. Дженнер зауважив, що жінки-коровніци ніколи не хворіють чорною віспою.
А вони ж, доглядаючи за коровами щоденно, зустрічаються з худобою, яка хворіє «коров’ячої» віспою. Тоді доктор прищепив людям вміст бульбашок «коров’ячої» віспи і довів, що у щеплених виробляється несприйнятливість до натуральної віспі. Матеріал, взятий із бульбашок «коров’ячої» віспи, назвали вакциною від латинського слова «vaccina» – у перекладі: «коров’яча». Багато років по тому, за пропозицією Лун Пастера, всі препарати, що попереджають захворювання, стали називати вакцинами. Так уперше 200 років тому був знайдений захист від епідемій чорної віспи.
Уже в наш час з успіхом були ліквідовані такі страшні інфекційні хвороби, як дифтерія та поліомієліт. Після початку вакцинації дітей проти поліомієліту зовсім зникли найстрашніші – паралітичні форми захворювання. Дифтерія майже повністю зникла в Москві на початку 60-х років. Поодинокі випадки зустрічалися і згодом, але вони були привізними – «вокзальна» дифтерія. Проте в даний час дифтерія з’явилася знову.
Основна причина появи цього захворювання в Москві та інших містах – це міграції великих груп населення в результаті тих катаклізмів, які зараз мають місце в країні. Є й інші причини: багато московських дітей не отримують щеплень з-за різних захворювань. У більшості дорослих людей також зник імунітет до цього захворювання. Всі ці причини створили грунт для нового спалаху дифтерії у наш час на початку серед дорослих, а потім і серед дітей.
Щеплення небезпечні, але все-таки потрібні: Отже, чи потрібно робити дітям щеплення? Так, потрібно. Особливо проти дифтерії та поліомієліту. Чи справляють щеплення негативний вплив на організм дитини? Безумовно, вони не безпечні і не раз зустрічаються ускладнення. Саме лікарі стаціонарів найчастіше спостерігають реакції або захворювання, що виникають після введення вакцин. Дільничні педіатри, як правило, відсилають таких дітей в лікарню для постановки діагнозу і лікування. Майже у всіх випадках післяпрививочних ускладнень порушуються ті чи інші правила – інструкції із прищепної справи, наявні під рукою кожного лікаря. Наведено кілька прикладів:
У лікарні ім. Русакова спостерігався випадок дуже важкого хворого з енцефалітом (запальний процес у мозку), причиною виникнення якого було профілактичне щеплення проти віспи. Це щеплення зробили малюкові, у якого були ознаки підвищення внутрішньочерепного тиску після пологів. Варто було тільки почекати з щепленням до 1-1,5 років, як написано в інструкції, – «вакцинацію починати не раніше ніж через 12 місяців після зникнення патологічних симптомів і тільки після укладення невропатолога» – і не було б такої біди. Ця дитина після 6 місяців стала добре розвиватися, і лікар, в порушення інструкції, вирішив зробити щеплення, не дивлячись на симптоми, що мали місце в перші місяці життя малюка.
Інший приклад – важке ускладнення після щеплення проти дифтерії у дитини з ексудативним діатезом. Дитина з родини, де мати і бабуся страждали екземою. У малюка був неяскраво виражений ексудативний діатез. Як сказано в інструкції? «Прищеплювати через 6 місяців після зникнення шкірних змін». Перше щеплення він переніс добре, проте мати зазначила, що у малюка стали з’являтися вночі короткочасні напади утрудненого дихання. Після другої вакцинації розвинувся напад бронхоспазму, посилилися шкірні прояви алергії; дитину довелося госпіталізувати.
Наступний приклад: хлопчик лікувався в лікарні у зв’язку з хронічним шлунково-кишковим захворюванням. При обстеженні звернули увагу на ходу дитини: було враження, що він переніс параліч. Мати розповіла, що кульгавість у дитини з’явилася після щеплення проти поліомієліту. Мабуть, виник так званий «вакциноассоціорованний» поліомієліт, тобто захворювання, викликане щепленням, зробленим відразу після загострення хронічного захворювання травного тракту.
Жива вакцина проти поліомієліту (вакцина Сейбіна), якою щеплять у нас і за кордоном, не повинна вводитися дітям під час гострих шлунково-кишкових захворювань і в періоді загострень хронічних хвороб. Слід вилікувати дитину, а вакцинацію провести через 1-1,5 місяця після одужання. У хворому кишечнику живий вірус поліомієліту може почати розмножуватися і викликати захворювання.
Вакцинацію після гострих інфекцій респіраторного тракту можна починати тільки через місяць після одужання.
Можна було б навести ще багато інших прикладів, але всі вони свідчать про те, що післяпрививочні ускладнення пов’язані в основному навіть не з якістю самих вакцин, а з порушенням всім відомих інструкцій з проведення профілактичних щеплень.
Треба розбирати всі випадки післяпрививочних ускладнень, розбирати у присутності всіх лікарів району, а не приховувати їх. Так само, як у лікарнях завжди розбирають і аналізують усі важкі наслідки захворювань. Якщо б кожен випадок ускладнень докладно розбирали в поліклініках, на районних конференціях лікарів, то дільничному лікареві було б значно легше працювати.Лікар не повинен боятися звинувачень у невиконанні щеплень! Якщо б всі недоліки в організації виконання щеплень розкривалися, то і завідувачі відділеннями вимагали б від дільничних лікарів не кількість щеплень, а їх якісне виконання.
На жаль, порушення правил та інструкцій при виконанні щеплень нерідко виявляється звичайною справою в лікувальних установах, адже їх недотримання часом загрожує дітям смертельною небезпекою.
Зараз багато лікарів вважають, що треба «сміливіше» робити щеплення проти дифтерії у зв’язку з несприятливою епідеміологічною обстановкою з цією інфекцією. Але тоді чому ж так суворо потрібно дотримуватися сьогодні прищепний графік? Мама хоче зробити маляті щеплення проти дифтерії, а їй кажуть, що спочатку належить зробити проти туберкульозу. Відомо, що інтервал між цими вакцинації повинен бути не менше двох місяців. Відомо також, що протидифтерійний імунітет виникає частіше після другої вакцинації (повинна проводитися через 45 днів після першої).
Отже, під час епідемії дифтерії щеплення проти нього відкладається в середньому на 2-3 місяці. А якщо врахувати той факт, що нещеплені діти – це діти, щеплення яким не робилися, як правило, через часті хвороби, і вони можуть в цей термін знову захворіти, то щеплення відкладається ще на довгий час. Чи правильно це? Не потрібно зараз порушити звичайний графік з тим, щоб більшу кількість дітей захистити від дифтерії? До того ж багато лікарів вважають, що щеплення проти туберкульозу – не основний, а тільки допоміжний захід боротьби з цим захворюванням. У той же час всі ми знаємо, що вакцинація проти дифтерії ефективна. У нас вже був досвід повного зникнення цієї страшної інфекційної хвороби у дітей протягом майже 30 років.
Батькам необхідно знати наступне: не можна робити щеплення і відразу ж віддавати дитину до дитячого закладу. Діти повинні адаптуватися до нових умов життя. Зазвичай в періоді адаптації після надходження в садок вони починають часто хворіти. І, як правило, неможливо довести вакцинацію до кінця з-за нескінченних простудних захворювань. А якщо й доводимо, то ризикуємо або отримати ускладнення на щеплення, або не отримати у дитини бажаного імунітету до інфекцій. Краще зробити щеплення за кілька місяців до надходження в садок. Тоді період адаптації дитини до нового середовища пройде легше. Цим же ми вбережемо дитину від прищеплювальних ускладнень.
Ослабленим дітям краще робити щеплення вакциною, в якій не міститься противококлюшний компонент (АДСМ), так як більшість лікарів вважає, що саме з цим компонентом найчастіше пов’язані несприятливі реакції на щеплення.
Після будь-якого щеплення у дитини протягом 2-3 діб може бути невелике підвищення температури, млявість, дратівливість. Дитина як би в легкій формі переносить інфекцію. Протягом цих днів варто залишити її вдома, дати можливість побільше полежати в ліжку, не перегодовувати, багато поїти. Будь-які процедури, а також походи в лазню, фізкультурні заняття, екскурсії краще відкласти в середньому на 6-7 днів.
Тільки дотримання всіх правил справи прищепння гарантує розвиток імунітету у дитини і дозволяє уникнути прищеплювальних реакцій і прищепних ускладнень.
