Гекуба, дружина легендарного троянського царя Пріама, пережила і оплакала смерть всіх своїх дітей, чоловіка і близьких родичів. Одні загинули на поле бою, інших повели в рабство, третіх убили підступні вороги. Це чи не жахлива доля!
Однак Гекуба не тільки оплакала загиблих родичів, її горе було страшне і глибше: вона заздалегідь знала про всі нещастя і трагедії родини. Гекуба, цариця Троянська, була першою «реальною» провидицею, відомою в історії давньогрецького світу. Правда, всі відомості про ті часі міфологічні: чи були ті древні події, чи те немає… Одні історики вважають, що Троянська війна відбулася десь приблизно в 1200-х роках до н.е., інші не згодні із цим. Однак, як би не порахували історики, герої тих подій відомі всім. І ім’я Гекуби жваво дотепер.
Її дарунок відкрився ще на початку заміжжя, коли молода цариця очікувала свого першого сина. Напередодні народження Гектора, майбутнього великого воїна, героя Троянської війни, цариці приснилася червона квітка маку. Гекуба прийшла в сильне хвилювання, адже, з одного боку, червоні кольори – символ перемоги, з іншого боку – мак – це квітка сну, символ підземного царства Аїда, куди ідуть всі. Однак Гектор народився богатирем, і мати заспокоїлася. Адже її чоловік Пріам був могутнім правителем, Троя процвітала, так що спадкоємця чекало безсумнівне щастя.
Коли ж Гекуба очікувала другу дитину, вона звернулася до Небес із проханням пророчити і його долю. І от уночі Гекубе знову приснився віщий сон: цариці снилося, начебто вона народила палаючий смолоскип, що випав з вікна палацу прямо на площу Трої, і місто запалало.
Дарма жерці заспокоювали царицю, Гекуба зрозуміла, що народить людину, що погубить її рідне місто. І тому ледь її другий син Олександр з’явився на світ, воно повеліла віднести його до підніжжя гори Іди – нехай дикі звірі розтерзають дитину і відведуть від міста майбутню загрозу. Але дитину знайшов пастух, назвав Парисом (що значить борець) і виховав зі своїми дітьми. Подальше відомо всім – до юного пастушка з’явилися три богині із проханням розсудити, хто з них найкраща. Кожна пообіцяла юнаку що змогла: Гера – владу, Афіна – мудрість, а Афродіта – любов красуні, схожої на саму богиню як дві краплі води. Природно, велелюбний юнак присудив першість Афродіті.
Обрадувана богиня любові відразу розгорнула бурхливу діяльність. Вона відкрила Пріаму і Гекубі, що красавчик пастух – їхній син, що вижив, і змусила царську пару прийняти його назад у родину. Потім повеліла Олександру Парісу відправитися до палацу спартанського царя Менелая, де познайомила колишнього пастушка з юною дружиною пануючи – Оленою. Богиня любові навіть пояснила юнаку, отчого Олена настільки схожа на неї. Виявляється, батько Афродіти, верховний бог Зевс, був таємним батьком Олени. Коли її мати, красуня Леда, тільки вийшла заміж за царя Спарти, Зевс побачив її й жагуче закохався. Але Леда не бажала змінювати чоловіку. Тоді Зевс прийняв вигляд білого лебедя і оповився навколо її. У підсумку на світло з’явилася Олена Прекрасна, як дві краплі води схожа на старшу сестру.
Афродіта вселила Олені безоглядну любов до Парису. Олена кинула чоловіка Менелая, і закохані втекли зі Спарти в Трою, на батьківщину Паріса. Греки вирішили, що підступний Паріс украв дружину грецького царя, і, обурені цим, зібрали військо і осадили Трою. Ну а далі був десяток років вимотуючої Троянської війни, що принесла і царського будинку, і простому люду безліч лих і незлічимі сльози.
Первісток Гекуби і Пріама, великий воїн Гектор, загинув у двобої з іншим легендарним бійцем – греком Ахіллом. І коли, викупивши тіло мертвого сина, цар Пріам приніс його додому, Гекуба зрозуміла свій страшний віщий сон: Гектор, весь у крові, лежав на червоному плащі, немов зломлений мак, – квітка царства мертвих.
Другий син Гекуби, Паріс, якого мати хоч і винила у всіх лихах, але все-таки по-своєму любила, теж упав на поле бою від стріли грека Філоклета. Чоловік Гекуби, цар Пріам, спробував сховати їхнього молодшого сина Поліклета, відправивши хлопчика з обложеної Трої до фракійського Поліместору. Гекуба була проти від’їзду Поліклета. «Я більше не побачу свого сина!» – напророкувала вона. Так і вийшло. Жадібний Поліместор, поласившись на скарби, які цар Пріам дав у дорогу улюбленому синові, підступно вбив юного Поліклета.
Ну а потім упала Троя. І, дивлячись із кріпосної стіни на дома, що спалахують як величезні вогненні смолоскипи, Гекуба в безвихідному жаху згадувала свій фатальний сон про палаючий смолоскип. Ну а потім у заграві пожеж на очах у цариці вороги вели в рабство її малолітніх дітей, насилували дочок. Вона нічого не могла змінити, нікому не могла допомогти. Але за один – улюбленого сина Поліклета – цариця все-таки зуміла помститися.
Зненацька для всіх Гекуба безстрашно зволіла стати рабинею в царя таки – легендарного хитруна Одіссея. Нікому не сказала вона, що втратила всіх рідних, що їй було пророче бачення, що підказало, що саме на кораблі Одіссея вона зможе потрапити до двору ненависного нею Поліместора, убивці її молодшого сина. Дійсно, під час своїх мандрівок Одіссей потрапив у Фракію, і Гекуба зуміла помститися ненависному Поліместору. Пробравшись таємно в палац, вона не стала позбавляти вбивцю сина життя, а виколола йому очі. Нехай живе і мачається!
Побачивши її страждання і оцінивши міру мести, сам бог Аполлон, брат Афродіти, вмішався в події. Він переніс Гекубу в Лівію, де вона і дожила своє століття. Однак, по іншій легенді, провидиця Гекуба вирішила стати стражем людства і попросила бога перетворити її в собаку. Собака ця довго служила поводирем на берегах Геллеспонту (Дарданелл), вислухувала скарги нещасних, обманутих і скривджених. Але один раз, не витримавши всього цього, кинулася у води протоки. Видно, дарунок передбачення і робота поводиря людства виявилися настільки важкою, що сама древня провидиця зволіла піти із цього страшного життя. Але все-таки люди виявилися їй вдячні. Вони поховали собаку на мисі Кіноссема в підніжжя величезного кургану, що з тих пір зветься Песій курган і існує до наших днів.