Восени 1996 року керівництво військово-повітряних сил США нарешті опублікувало давно очікуваний звіт, що містить результати офіційного розслідування, що відбувся п’ятдесят років тому на околицях Росуєлла в штаті Нью-Мексіко. Місцем події, що сьогодні став центральним сюжетом уфологічної міфології, стало овече пасовище, розташоване приблизно в 120 кілометрах від містечка. На жаль для тих, хто жадав сенсації, її не трапилося: висновки, що втримуються в доповіді, однозначно свідчать про те, що знайдені в 1947 році біля містечка Росуєлл «інопланетні» уламки є залишками кулі-зонда, за допомогою яких США стежили за здійсненням ядерних випробувань у СРСР.
Але офіційні роз’яснення громадськість задовольнити не могли. Скептиків, які ніколи не вірили в існування НЛО, обурювала сама думка про те, що уряд і військові можуть займатися такою дурістю. А численні прихильники гіпотези про існування НЛО знаходили в офіційних документах масу неточностей, протиріч і недомовок, які тільки зміцнювали їхню віру в те, що влади приховує правду про росуельський інцидент.
Що ж відбулося насправді?
У липні 1947 року на околицях Росуєлла відбувалися дивні події. А одним раннім ранком фермер Вільям Брэзел наткнувся на літальний апарат, що розбився. На місці катастрофи лежали уламки металевих легких розпірок, великі шматки сріблястої фольги… Вільям Брэзел встановив, що ця фольга не ріжеться і не горить.
6 липня 1947 року, за порадою сусідів Брэзел підібрав на місці катастрофи кілька предметів, і пред’явив місцевому шерифові. Шериф негайно зв’язався з командуванням бази ВВС США в Росуєлле, і вже наступного дня на пасовищі Брэзела з’явилися два офіцери військової розвідки. За допомогою фермера вони зібрали з поля всі предмети, що перебували там, і доставили їх на базу ВВС. Один із цих офіцерів, майор Джессі А. Марчел, що служив в 509-м бомбардувальному полку, по дорозі на базу заїхав додому, розбудив свого одинадцятирічного сина і показав йому «фрагменти «літаючої тарілки, що розбилася,». Так, у всякому разі, згадує тепер Джессі-молодший, нині лікар у Монтані, що є одним з свідків «росуєлльского інциденту».
Після огляду Вільям Бланшар викликав до себе прес-аташе і доручив йому передати в місцеві газети комюніке про те, що в розпорядження ВВС потрапили залишки виявленого на ранчо на околицях Росуєлла потерпівши катастрофу «літаючого диска». Ця звістка з’явилася 8 липня 1947 року на першій смузі «Росуєлл дейлі рекорд», а вже наступного дня ця ж газета виступила зі спростуванням попередньої інформації. Виявляється, що генерал Роджер М. Райм, командуючий 8-й повітряною армією, з’ясував, що так званий «літаючий диск» був не чим іншим, як метеорологічним зондом. Але це було не кінець історії, а навпроти – тільки її початком…
Наприкінці 1940-х – початку 1950-х років тема НЛО все частіше обговорюватися пресою. Нові свідчення зустрічей з «літаючими тарілками» регулярно з’являлися на сторінках газет. Матеріали ґрунтувалися, як правило, на розповідях одиночних свідків, що бачили НЛО де-небудь у своїй рідній глухомані. Але деякі візити, наприклад, поява НЛО над Вашингтоном, одночасно бачили кілька сотень людей. Останній випадок навіть змусив привести в стан бойової готовності ВВС США. Тема НЛО поступово завойовувала всесвітню популярність.
Тим часом, як би на зло військам ПВО всіх країн світу, «прибульці з космосу» рік у рік ставали усе більше нахабними. Із другої половини 1950-х років все частіше стали з’являтися повідомлення про факти зафіксованих посадок НЛО, а потім – про контакти, землян з «прибульцями». Спочатку в різних свідченнях розміри і зовнішній вигляд прибульців дуже відрізнялися. Найчастіше це були півтораметрові чоловічки зеленого кольру, з великими головами і величезними очами.
Поки публікували правдиві і неправдоподібні свідчення про факти зустрічей із НЛО, прибульцями і їхніми контактами з жителями Землі, світ до кінця 1950-х років розколовся на два ідеологічно непримиренних, озброєних до зубів, табори, і всі стежили за тим, що відбувається в повітряному просторі планети. У США обов’язок протиповітряної оборони країни була покладена на ВВС, чиє керівництво всерйоз було схильне вважати, що фіксоване на екранах радарів НЛО наближається, скоріше, з Уралу, чим з іншої планети. Вже в 1948 році командування ВВС США створило оперативну групу за назвою «Проект Слід», завданням якої було одержання достовірної інформації про «НЛО». Були вивчені 122 повідомлення про НЛО, отриманих ВВС протягом 1947 року. В 110 випадках НЛО були «пізнані», а 12 фактів залишилися непоясненими.
Ці дослідження були продовжені в рамках проектів «Градж» і «Синя книга» – останній діяв з 1952 по 1969 рік. Аналізу було піддано 12618 фактів спостережень НЛО. Після того, як із цієї кількості були викинуті очевидні випадки, коли за НЛО приймали літаки, метеорити, метеорологічні зонди і інші літальні апарати і небесні явища, а також різні жарти і «приколи», у списку залишився 701 випадок (близько 5 відсотків від первісної кількості). До речі кажучи, «росуєлльский інцидент» у їхнє число не потрапив.
Вважаючи подальші роботи безперспективними, ВВС США поступово згорнули всі дослідження і опублікували спеціальний звіт, наданий незалежним експертам з університету штату Колорадо. Вивчивши звіт ВВС, експерти прийшли до висновку, що не існує ні єдиного доказу того, що НЛО є космічними кораблями, пілотованими розумними істотами з інших планет.
Завершення офіційного розслідування «справи НЛО», здавалося, повинне було покласти кінець подальшим спекуляціям на тему зустрічей із прибульцями. Насправді ж – і це не можна вважати парадоксом – відбулося зовсім зворотне. З тієї хвилини, коли військові перестали цікавитися темою НЛО, що тему прибульців підхопила громадськість.
У результаті «дослідницької діяльності громадськості» легенда Росуєлла «збагатилася» новими подробицями Ядро легенди склали дві основних тези: улітку 1947 року на околицях Росуєлла зазнав катастрофи космічний корабель прибульців, екіпаж якого загинув, американські військові і влада приховала правду від громадськості і засекретила всю інформацію. При цьому факт, що Росуєлл і його околиці були в 1940-х роках і пізніше важливим засекреченим стратегічним районом, для уфологів став дуже зручною «підпіркою» – мотив державної таємниці почав «працювати» на легенду про НЛО. Так, невідомо звідки з’явилися «люди в чорному» (агенти ФБР), метою яких нібито було залякування або винищування всіх небажаних свідків «росуєлльского інциденту».
Коли «незалежні» дослідники змогли, нарешті, опублікувати свої праці, то виявилося, що влітку 1947 року відбулася не одна, а принаймні три аварії НЛО, причому на місці однієї з катастроф були знайдені тіла чотирьох загиблих членів екіпажа. За показниками свідків, один з них ще подавав ознаки життя, коли на місце прибули військові і очепили територію. Ті ж самі свідки, пам’ять яких чомусь виявилася сильно піддана новітнім віянням часу, пригадали навіть, що в госпіталі на базі ВВС у Росуєлле через декілька днів після інциденту лікарі проводили розтин трупів невеликих істот з великими головами, позбавленими волосся. «Аматорський фільм», нібито фіксуюче розкриття прибульців у госпіталі ВВС у Росуєлле, кілька років назад був витягнутий з якихось таємних архівів і продемонстрований на ТВ. Втім, у дійсність цього фільму мало хто повірив – аж занадто явно разило від нього бутафорією.
Якщо ж відкинути всі міфи і легенди про НЛО, то залишається питання: що ж відбулося в Росуєлле насправді?
В 1944 році американський геофізик Моріс Эвінг почав роботи, пов’язані з питаннями проходження звукових хвиль у верхніх шарах атмосфери, і після війни запропонував ВВС США створити систему за спостереженням за ядерними вибухами за межами США Для цього був розроблений комплекс спеціальної апаратури для висотних дослідницьких куль-зондів. Вони несли в приладовому відсіку різноманітні датчики (відбивачі радіохвиль із тонкої алюмінієвої фольги), що, зважаючи на все, дало їжу для розмов про «НЛО». В 1946 році цьому проекту, що одержав назву «Проект Могол», була привласнена вища категорія таємності і надані практично необмежені фінансові засоби. Для перевірки ефективності системи «Могол» на полігоні Уайт Сэндс, у штаті Нью-Мексико, проводилися іспитові підриви потужних зарядів звичайної вибухівки. За допомогою цієї системи велося також спостереження за серією американських ядерних випробувань у Тихому океані. Датчики «Могола» зареєстрували перший радянський ядерний вибух в 1949 році. Однак уже в 1950 році проект був згорнутий у зв’язку з технічними складностями: потужні повітряні потоки у верхніх шарах атмосфери постійно несли зонди за межі прийому наземних станцій спостереження. Падінням однієї з таких куль і з’явився «росуєлльський інцидент»…
Коли на територію ранчо впав унікальний надсекретний зонд системи «Могол», розвідці США терміново потрібна була незвичайна версія, що веде убік навіть від натяку на існування нового супер-развідувального пристрою. Тоді і була запущена легенда про «НЛО, що розбився,» – адже слух про «НЛО» над штатом Вашингтон продовжував збуджувати уяву громадян. Після того, як це повідомлення пройшло в засобах масової інформації і всі уламки і деталі були зібрані, спецслужби зробили «зворотний хід», заявивши, що це був просто метеорологічний зонд У цьому і складається секрет суперечливих публікацій в «Росуєлл дейлі рекорд».
