Відразу ж після жорстокого придушення катарів в 1231-1232 р. папа Григорій IX створив головну церковну комісію для захисту щирої віри – папську інквізицію.
Латинське слово inquisitio означає “розшук“. Відтепер інквізитори зобов’язані були самі з усім можливою запопадливістю шукати єретиків. Папа видав надзвичайно жорстокі укази. Відповідно до них всі віруючі зобов’язані були доносити інквізиції про будь-яку підозрілу людину. Імена свідків зберігалися в таємниці. До судового розгляду захисники не допускалися. Сам судовий процес проходив в умовах строгої таємності. Вів його інквізитор, що був одночасно і суддею, і обвинувачем. Вирок не можна було опротестувати. Обвинувачуваних, які зізналися і покаялися у вчиненому, присуджували до довічного висновку; ті ж, хто незізнавалися у своєму “злочині”, закінчували життя на багатті. В 1252 р. папа Інокентій IV доповнив правила проведення інквізиційних процесів дозволом використати під час дізнання катування. Терор інквізиції негативно вплинув на відношення Церкви до чаклунства, тому що на питання про те, чи не займалися єретики серед інших діянь також і чаклунством, обвинувачувані під катуваннями все частіше змушені були визнаватися, що дійсно були пов’язані з диявольськими демонами, відреклися від християнського навчання і за допомогою Диявола заподіяли чимало шкоди. Інквізитори збирали ці визнання і використали їх як доказ того, що Диявол не тільки підбурював свої жертви до відходу від християнської віри, але і винагороджував їх за це надприродними здатностями. Так в очах інквізиторів єресь і чаклунство поступово з’єднувалися в єдине ціле. Відтепер непорушної ставала формула: “єретик = чаклун”, “чаклун = єретик”.
Де і коли почалося переслідування чаклунів?
Переслідування чаклунів з боку інквізиції почалося в першій половині XIV в. Ареною для проведення подібних процесів стали Південна Франція, Північна Італія і Південно-Західна Швейцарія. Початок гонінням поклав папа Іоанн XXII (1316- 1334). Відразу ж після свого вступу на посаду цей одержимий знахарством старець наказав спалити на багатті єпископа свого рідного міста Кагору, оскільки той нібито зачарував його. Через три роки (в 1320р.) він послав інквізиторів у Тулузу і Каркассон, щоб “вигнати з будинку Господнього” всіх чаклунів, наказ, що в 1326р. він поширив на всі землі, що перебували у веденні римської-католицької Церкви. Відтепер у смертних вироках, що виносять інквізицією, все частіше з’являлося обвинувачення в “єретичному чаклунстві”. Так було в 1321 р. у місті Памье, в 1335-м у сусідній Тулузі, з 1340 р. у Новаре (Верхня Італія) і близько 1360 р. у Комо. Вальденси, яких після винищування катарів переслідували з особливою запопадливістю, бігли від палаючих багать у долини Швейцарських і Італійських Альп, але інквізитори завзято ішли по їхньому сліді. Зрештою, близько 1400 р. процеси проти єретиків і чаклунів докотилися і до Швейцарії.
Воістину неоціненну допомогу в боротьбі із чаклунством зробили інквізиції великі схоласти – так називають християнських богословів, які в XIII – XIV вв. почали спробу наукової систематизації християнського світогляду.
Що зміцнювало інквізицію в її боротьбі із чаклунством?
До числа питань, якими в той час займалися схоласти, ставилося і питання про природу чаклунства. Міркуючи про це, вони виходили з предпосилки, висунутої батьком Церкви Августином Блаженним (354 – 430), що вчив, що кожної з видів чаклунства по суті своєї є договір між чаклуном і диявольськими демонами. Так називалась “угода з Дияволом” глибоко образлива для Бога. Тому всі чаклуни зрадники християнської віри і повинні бути покарані як єретики.
Це навчання стосувалося також і марновірств, що існували серед простолюдинів. Тому що навіть саме безневинне чаклунство, за словами знаменитого богослова Фоми Аквінського (1225 – 1274), є та сама “угода з Дияволом”, про яку говорив Августин. І навіть якщо сам чаклун не усвідомить, що поплутався з диявольським поріддям, він, проте, містить своєрідну “мовчазну угоду з Дияволом” і, отже, винний у єресі і підлягає суду інквізиції, так само як і той, хто пішов на це свідомо.
Крім того, схоласти прийшли до висновку, що багато хто з подань, розповсюджених у народі, є не порожнім марновірством, а щирою правдою. Так, вірно, що демони здатні приймати обличчя жінок і у вигляді так званих суккубов вступати у зв’язок із чаклунами, або ж бути в образі чоловічому, у вигляді інкубов, і з’єднуватися із чаклунками. Крім того, за допомогою демонів чаклуни вміють створювати нові тіла шляхом сполучення різноманітних елементів, наприклад, з мулу породжувати жаб, змій і хробаків. Демони також учать їх викликати бурі, грози і град.
Це насіння потрапило на благодатний ґрунт інквізиції, що відшукувала в учених працях схоластів всі нові приводи для обвинувачень, у яких під катуваннями жертви змушені, були “визнаватися”. Так за допомогою богословської премудрості плодилися божевільні бредні про підступи Диявола, його демонів і поплічників – чаклунів.
