Про Гітлера написано багато книг – говорять, що навіть більше, ніж про Ісус Христі. Але історики дотепер не зійшлися в думці, яка природа його диявольської натури, що дозволилао простому австрійському провінціалові піднятися до вершин влади і перевернути світ. Що за сила вела? Які особливості особистості не давали йому зігнутися під ударами долі на шляху до створення власної імперії?
У часи ССР, Адольфа Гітлера зображували комічним недоумком, або кривавим маніяком. Ні той, ні інший образ не відповідає дійсності – насамперед тому, що стає незрозумілим, як така людина зуміла повести маси арійців на завоювання Європи і Радянського Союзу.
Втім, без психопатичної аномалії не обійшлося. Біографи Адольфа Гітлера відзначають, що досить часто Гітлер діяв зовсім нерозважливо, повністю втрачаючи контроль над собою і віддаючись на волю інтуїції. У критичні моменти Адольф Гітлер перетворювався в медіума. Злі язики говорили, що Гітлер «кусає килим», і були недалекі від істини. Однак ця очевидна психопатологія творила чудеса.
І все-таки не це було головне в Гітлері. Влада і визнання прийшли до нього, завдяки надзвичайній харизмі. Людей залучало не тільки те, що Адольф Гітлер їм говорив, але і як говорив, як він поводився при виступах або дискусіях.
«Гітлер володів, – згадував полковник де Мозьер, – якоюсь непоясненою – силою, що виливає демонічно, яку не можна не тільки описати, але навіть зрозуміти, і ухилитися від впливу якої могли тільки далеко не всі люди».
Звідки ж узялася в ньому ця харизма? Що в ньому було такого, чого не було в інших? Давайте згадаємо віхи його біографії.
Адольф Гітлер (Hitler) народився 20 квітня 1889 року в австрійському містечку Браунау на ріці Інн, неподалік від границі з Німеччиною.
Прізвище Гітлер було звичайною для австрійця. Цілком можливо, вона мала походження від чеських Хідлар або Хідларчек. Різновид цих прізвищ були зареєстровані у Вальдфіртеле в 1430 році. Поступово вони перетворилися в Хідлер, Хітлер і Гітлер. В 1560 році прямого предка Адольфа Гітлера з боку матері кликали Георг Хідлер. Його нащадки записували себе як Хюттлер і Гітлер.
Батько Адольфа, Алоіс Гітлер (по першому прізвищу – Шікльгрубер, в 1876 році він офіційно перемінив її, оскільки виховувався в будинку свого дядька Іоганна Непомука Гідлера), чиновник митної служби, виявляв собою тип домашнього тирана. 28-літня мати Адольфа, Клара Пельцль, нічим не походила на нього. Вона була м’якою і інтелігентною жінкою. Важко зараз сказати, що саме залучило Клару в людині, що був значно старше її і зовсім не підходив по характеру. Втім, вони були знайомі давно (Алоіс знав Клару ще дитиною і у ті часи, коли вона працювала служницею в будинку його першої дружини), і, напевно, саме в цьому старому знайомстві криються причини їхнього одруження.
Адольф дуже любив свою матір, незважаючи навіть на те, що вона вважала його «божевільним», відзначаючи, що її дитина не схожа на інших дітей.
В 1895 році Алоіс Гітлер придбав невеликий маєток неподалік від Ламбаха, а через два роки, напутствуемий надзвичайно релігійною матір’ю, Адольф почав відвідувати школу при місцевому бенедиктанськом монастирі.
«У цю саме епоху в мені стали формуватися перші ідеали, – згадував пізніше Гітлер. – Я проводив багато часу на свіжому повітрі. Дорога до моєї школи була дуже довгою. Звичайно, я найменше в ту пору віддавався думкам про те, яке покликання обрати в житті. Але в жодному разі мої симпатії не були спрямовані убік чиновницької кар’єри. Я думаю, що вже тоді мій ораторський талант розвивався в ті більш-менш глибокодумних дискусіях, які я вів зі своїми однолітками.
Я став маленьким ватажком. Заняття в школі давалися мені дуже легко; але виховувати мене все-таки було справою нелегкою. У вільний від занять час я вчився співу в хоровій школі в Ламбахе. Це давало мені можливість часто бувати в церкві і прямо сп’янятися пишністю ритуалу і урочистим блиском церковних свят.»
Незабаром сімейство Гітлер перебралося в Леондінг, біля Лінца. Вік Адольфа вже дозволяв його батькам задуматися про майбутнє свого сина. Алоіс, як і всякий поважаючий себе батько, хотів, щоб Адольф пішов по його стопах, тобто став державним службовцем. Один раз він зізнався в цьому батькові і одержав гарний прочухан, що ніяким образом не вплинуло на зроблений їм вибір.
У перші шкільні роки Адольф Гітлер учився досить прилежно. Але, по його власних словах, постійні сварки з батьком, що завзято бажав бачити в ньому майбутнього чиновника, привели до того, що Адольф втратив усілякий інтерес до одержання високих оцінок. Із шостого класу він учився усе гірше і гірше. У шістнадцять років, так і не закінчивши повний курс середньої школи, Адольф Гітлер покинув навчальний заклад. Згодом він пояснював свій неуспіх тим, що його «не розуміли» учителі.
Єдиним учителем, для якого Адольф зробив виключення в цій оцінці і яким відверто захоплювався, був Леопольд Петч – затятий пангерманіст, апологет прусського короля Фрідріха II і канцлера Бісмарка, що навчив юнака нехтувати Габсбургов і цінувати ідеї німецького націоналізму.
В «Моїй боротьбі» Гітлер писав: «Ще і тепер я зі зворушливим почуттям згадую цього сивого вчителя, що своєю гарячою мовою частенько змушував нас забувати сьогодення і жити в чудесному світі великих подій минулого. Сухі історичні спогади він умів перетворювати в живу захоплюючу дійсність. Часто сиділи ми на його уроках повні замилування й нерідко його викладом бували торкнуті до сліз.
Щастя наше було тим більше велике, коли цей учитель у доступній формі вмів, ґрунтуючись на сьогоденні, освітити минуле і, ґрунтуючись на уроках минулого, зробити висновки для сьогодення. Більш ніж хто б те не був інший з викладачів він умів проникнути в ті пекучі проблеми сучасності, які пронизували тоді всю нашу істоту. Наш маленький національний фанатизм був для нього засобом нашого виховання. Апелюючи всі частіше до нашого національного почуття честі, він піднімав нас на набагато більшу висоту, чим цього можна було б досягти якими б те не було іншими засобами.
Цей учитель зробив для мене історію самим улюбленим предметом. Проти свого власного бажання він уже тоді зробив мене молодим революціонером».
