Столиця Єгипту

Найдавніша історія Єгипту, на жаль, маловідома. Весь період приблизно від 10000 до 3000 років до н.е. прийнято називати до династичним. А можливо, історія Єгипту набагато древніша, чим прийнято думати. Але про це буде розказано пізніше, коли мова йтиме про піраміди Хеопса і Сфінкса, що став на багато тисячоріч символом Єгипту. Існує список всіх фараонів всіх єгипетських династій …Його назва список Манефона для нинішніх учених є, по-перше, фантастичні імена перших правителів (тому що багато хто з них згодом стали богами), а по-друге, окремі строки царювання, теж небувалі: вони доходять до тисячоріч. Для єгиптян усе було зрозуміло: ну так, спочатку нами правили боги, а потім люди… Тисяча років — не найбільший вік для бога…
Єгиптологи думають, що найдавніший Єгипет був роздроблений і складався з 42 держав: 20 з них склали пізніше Нижній Єгипет, а 22 — Верхній. Зразковий розподіл об’єднаного Єгипту на провінції відповідає місцю розташування колишніх самостійних держав, де намісники правили в колишніх столицях, при цьому підкоряючись фараонові, що сидів на престолі обох Єгиптів.

Вважається, що першим об’єднувачем Єгипту став фараон Нармер, правитель Верхнього Єгипту, а син його Менш завершив об’єднання. Втім, значне число вчених ототожнюють два цих імена.

Завершивши об’єднання країни, 5000 років тому Менш спорудив на рубежі Верхнього і Нижнього Єгипту невелику міцність Меннефер. Однак Форт Менеса недовго залишався символом нового порядку: неподалік від нього владика заклав столицю Мемфіс, що протягом сотень років залишалася центром єгипетської цивілізації, а потім — також грала свою значну роль у житті країни.

З фараона Менеса, засновника I династії, у науці офіційно вважаються династії єгипетських фараонів. Династій усього тридцять. А прийнятий розподіл історії держави на періоди відносить період правління першого фараона до Раннього царства (3000–2635 р. до н.е.).

Місто Мемфіс може бути цікавий сучасному читачеві ще і тим, що після смерті фараона Ехнатона, а також руйнування його столиці Ахетатона вдова фараона Нефертиті не ризикнула жити у великих Фівах, а відправилася в Мемфіс, під захист бога Пта.

До речі, одне з назв Мемфіса — Хикупта, від нього швидше за все пішло наше перекручене — Єгипет, що зберігся донині. Самі древні єгиптяни називали свою державу Кемт (Чорний). Ця назва пов’язане з основою основ життя Єгипту — нільським мулом (чорною землею).

Систематичне вивчення історії Єгипту почалося з наполеонівського Єгипетського походу, по справедливості належного йменуватися безвідповідальною авантюрою.

Бонапарт ще не знав історії Нового царства давньоєгипетських царів. І якщо Наполеон, вторгаючись в Африку, догадувався про колосальне значення Єгипту для світової історії і наказав всі знахідки стародавності відправляти в Париж, то для офіцерів і солдатів не існувало тамтешніх святинь.

Фараони XVII династії Секененра і Камос почали велику визвольну війну, що в 1560 р. до н.е. завершилася вигнанням гиксосов і повним звільненням Нільської долини. Це відбулося вже при Яхмосе I, засновнику XVIII династії. Як з’ясувалося пізніше, він став і «засновником» Нового царства, що проіснувало 500 років. Втім, розподіл історії Єгипту на царства і періоди трохи умовно, тут історики випливають першому династичному літописцеві Манефону. Зважаючи на те, що в числі перших фараонів значаться боги (Атум, Ра, Осіріс, Сет, Гір, Тот і т.д.) а деякі імена, не знайшли підтвердження в історичних пам’ятниках, відомих науці.

Отже, Яхмос I згуртував країну, ввірвавшись в Південну Палестину повернув Єгиптові загублену у війнах з гіксосами Північну Нубію. Не менш переможні війни вели Аменхотеп I, Аменхотеп ІІ, Тутмос I і Тутмос III. Величезна імперія припинила війни тільки в період царювання Аменхотепа III, батька знаменитого Ехнатона.
Фівам історія Єгипту зобов’язана тим, що ніколи малозначний бог Амон — усього лише один з багатьох і багатьох місцевих богів — зробився головним богом єгиптян.

Правда жерці пішли на хитрування: знаючи, що бога Ра їм ніяк не скинути, до імені Амон додало «приставку» Ра. Саме цього головного бога Амона-Ра і скинув з п’єдесталу «єретик» і реформатор Эхнатон.

Зміцнення Амона супроводжувалося насамперед посиленням столичної знаті, а над нею — потужного жрецтва Амона. З усією країни в дарунок новоявленому божеству надсилалися багаті подарунки, приділялися родючі землі, віддавалася найкраща худоба. Гладкі череди міфічного хазяїна не могли належати нікому: ними володіло верховне жрецтво. Воно настільки виросло у власних очах і в очах народу, що ще за 200 років до реформи Ехнатона його попередники, у тому числі і прапрадід Тутмос III, і батько Ехнатона Аменхотеп III намагалися обмежити владу Амона. Але могутнім владикам виявилося не під силу те, що з видимою легкістю вдалося жіночному і апатичному фараонові — чоловіку знаменитої красуні Ніфертіті… Історія Ахетатона — чарівна загадка не тільки Нового царства, але і всієї історії Єгипту.

На відміну від строгої геометрії Саккари, Гізи, Абесира, Фіви відрізняються багатою і різноманітною архітектурою. Тут зібрано стільки стилів, сплетено в єдиний ансамбль стільки художніх напрямків, що нинішні Луксор і Карнак, залишки найбагатшого міста, можна назвати перлиною Ніла і древньої історії планети.

Луксорський храм був закладений, імовірно, ще в XI династії. У центральній частині розкопані залишки будов фараона Сенусерта I. На жаль, людство у своїй творчій діяльності воліє орієнтуватися на день сьогоднішній і зовсім не думає про те, що ж скажуть про їх нащадки через якихось півтори-дві тисячі років. В епоху фараонів (як, втім, і в наші дні) пам’ятники архітектури і культури не тільки добудовувалися, але часто перебудовувалися і руйнувалися наступними володарями. І отут не обійшлося без політики. Особливо це відноситься до «діяльності» у Фівах фараона Тутмоса III, при якому влада узурпувала його мачуха цариця Хатшепсут. Після її смерті по всій країні і за її межами воїни пасинка, що встав духом, розшукували стели, колони, храми, обеліски — і все лише для того, щоб збити з них саме згадування про царицю.

А вона побудувала дуже багато, у тому числі тридцятиметрові обеліски в Карнаке. Тутмос розпорядився сховати ці величні спорудження в стіну, але роботу, піднявши стіну лише на 20 м. Зате він побудував для храму новий зал, що тепер археологи називають «ботанічним садом»: його стіни розписані художниками, на них зображені всі рослини і тварини Єгипту і знову завойованих земель, так що ботаніки і зоологи мають рідку можливість заглянути в «енциклопедію» 3400-літньої давнини.

Будівництвом у Луксоре займалися і Аменхотеп III, і Аменхотеп IV (Ехнатон), і фараони нових династій, особливо Рамзес II. При Аменхотепі III виник так званий класичний стиль єгипетського храмового будівництва, при Ехнатоні — декадентський (втім, найбільше — реалістичний). Навіть Тутанхамон встиг внести свій внесок: перед входом у храм Амона він побудував колонаду. А Рамзес II прибудував до північної частини храму пілон і двір, що з’єднав із храмом молитовню, зведену Тутмосом III, завершивши тим самим єдиний ансамбль. А от зал для священної барки, побудований царицею Хатшепсут у Карнаке, перешикував… Олександр Македонський. Він не тільки був піднесений древньою архітектурою Фів (фараони називали це місто Уасстом, або Не, а Фіви — ім’я грецьке), але і назвав себе сином Амона-Ра! У стін храму древні римляни розбили військовий табір. Перекручена його назва дала тепер місту ім’я Луксор.

На відміну від Олександра, Рамзес II не викрадав у Фівах нічого. Навпаки, він багато побудував і перешикував. І давав, давав, давав… Давав чужим будівлям (Аменхотепа III і Тейе) своє божественне ім’я. Так фараони надходили до нього, надходили і після. Святилище в Карнаке закладено в часи Середнього царства. Дві тисячі років будували тут фараони. Комплекс у Карнаке містить у собі храм Амона, храми Гора, прямокутне озеро, що існує донині.

Колись у комплекс входили святилище бога Монту (бог Фів, що передував Амону в часи Древнього царства), святилище богині Мут. Побудоване Аменхотепом III, це святилище було прикрашено сотнями гранітних скульптур богині Сехмет. Рамзес II продовжив також будівництво колонади, почате Мережі I (між двох пілонів, у такий спосіб створивши колонний зал, що вважається зараз самим монументальним в історії архітектури Єгипту). По осі залу розташована колонна галерея Аменхотепа III: висота колон 23 м. Будівництво одного з пілонів, що замикають колонний зал Рамзеса, закінчилося вже при Птолемеях, а час початку будівництва невідомо. У південно-західній частині комплексу перебуває храм бога Хонсу. Його побудував Рамзес III.

Храм Амона і храм Мут були з’єднані з Південним Будинком Амона довгою дорогою, заставленою сфінксами. На них висічене ім’я Аменхотепа III.

Але не одними храмами в славу богів і богинь знамениті Фіви. Колись це місто прикрашали поминальні храми. Від них мало що залишилося. Наприклад, від заупокійного храму Аменхотепа III збереглися лише колоси Мемнона — магічні, колись співаючі колоси! Це дві величезні тронні статуї самого фараона.

Палацовий комплекс Рамзеса II зберігся погано. «Переможця хетів» при Кадише (Рамзес відверто брехав нащадкам!) каменотеси ввічнили в галереї між першим і другим дворами: стіни її покриті барельєфами з епізодами з тієї битви. Найкраще зберігся другий двір, заставлений по периметрі статуями Осіріса.
Погано збереглися заупокійні храми Хатшепсут і Ментухотепа I.

Найкраще схоронність палацового храму Рамзеса III.

І все-таки не розкопки храмів, що проводилися знаменитостями — Мариеттом, Шеврье, Легреном (названі лише французи), не значні залишки колишньої величі принесли в XIX столітті славу Фівам. Причому Легрен в 1903 р. зробив дивовижне відкриття, виявивши гігантську яму, заповнену древніми скульптурами й уламками колишніх статуй, зруйнованих приблизно Ашшурбаніпалом, коли цей ассірійський завойовник спалив і розграбував місто в VII столітті до н.е.

Дійсну славу Карнаку і Луксору принесла Доліна царів — драматична історія тривалої і кропіткої роботи з розкопок царських гробниць. Як правило, розграбовані ще в часи фараонів, вони доставляли і нові відомості, і розчарування. Двадцяте століття принесло не тільки відкриття американцем Теодором Девісом гробниці цариці Тейе (над загадкою Золотої труни б’ються вчені і донині), але і воістину археологічну сенсацію: знаменитий саме своїм відкриттям Говард Картер в 1922 р. розкопав недоторкану гробницю Тутанхамона.

Зникли мова і культура Древнього Єгипту. Сьогодні місцевість, де стояли колишні Фіви, населена людьми, що прийшли сюди набагато пізніше.