Наше життя – не гра. У тому і полягає аспект проблеми, що людині важко “розслабитися”. Всі твердять “розслабся” – а їй тільки гірше. Вона думає “от всі розслаблені, а я не можу” – а ці думки і є на пряг.
Чи не прикидатися треба, а розкриватися. Не грати роль, а щиро діяти.
Людині набридло саме “мертве”, неживе, що вона як робот, тому ніякого самообману як ліки не повинно бути. Ось тоді, можливо, зможе вона добратися до таких глибин, звідки, дійсно, можна діставати і “мачо” і “сором’язливих”. Це вже не ролі, це вже творчість порожнечі. Але головне перше – це відкриття, відкриття. Відкриття того, що є.
Це для мене найголовніше завдання і загадка – хочу знаходитися в стані на кордоні відомого і невідомого. Саме коли найбільше страшно, коли тільки починаєш вилазити в нове, невідоме, незвідане, незрозуміле – а ще не проліз. І до цього страху людина не може звикнути. Коротко кажучи, для мене Третє Увага, рай і просвітлення – в щілині між відомим і невідомим. Той самий шанс.
Але хочу прибрати небезпечну підставку: мені здається, це теж шкідливо – підбадьорювати себе тим, що там добре і що страх бреше …
Я підбадьорюю себе тим, що буде дуже страшно і там мене чекають всі мої найгірші сподівання. В цьому випадку не відбувається боротьба проблем – я перестаю доводити собі, що це не боляче і не страшно.
І друге – з’являється якась твердість, бо тобі вже нікуди падати – ти і так лізеш – за своїми уявленнями, з якими ти не сперечаєшся – в самий ад. З’являється відчуття, що йдеш по землі, і по тобі ріжуть мечі, біль від яких суть відколюються нарости.
Тобто вся увага – на мечі і те, як би пройти далі.
А по-іншому налаштовуватися – з’являється відчуття, що ти йдеш по хитається дощечці, яка може перекинутися. І ця дощечка – ні що інше, як узята на час в допомогу собі віра в те, що ТАМ добре чи що “життя – гра”. Тобто неправильний напрямок уваги – на опору і те, як би захистити цю дощечку.
Город Emo-Heart Международный альтернативный эмо сайт.
