Туберкульоз – інфекційне захворювання, збудник якого відноситься до мікобактерій. Захворювання викликають мікобактерії людського або бичачого типу.
Мікобактерії туберкульозу мають високу стійкість до впливів хімічних і фізичних факторів: кислот, лугів, спиртів, сонячних променів і т. д.
Вони тривалий час зберігають патогенність у мокротинні, пилу і на предметах. Мікобактерії туберкульозу мають можливість до розвитку лікарської стійкості до туберкулостатичних препаратів, яка може зберігатися тривалий час.
Зараження найчастіше відбувається через дихальні шляхи (аерогенний шлях зараження),це повітряно-крапельна і повітряно-пилова інфекція. Зазвичай, джерелом зараження є хвора людина, яка при кашлі, чханні і розмові виділяє мікобактерії туберкульозу. Розповсюджувачами також є тварини, хворі на туберкульоз, а зараження відбувається частіше через молочні продукти (аліментарний шлях зараження). Можливий і контактний шлях зараження: через шкіру, слизові оболонки.Стан організму хворого також відіграє велику роль, його реактивність і опірність, яка може знижуватися при несприятливих умовах праці та побуту.
Людина має природну стійкість, імунітет до туберкульозу, що обумовлений сукупністю спадкоємних і придбаних факторів. Істотну роль грає і придбаний, інфекційний або вакцинальний імунітет, який при туберкульозі є не стерильним і обумовлений наявністю в організмі збудника при відсутності клінічних проявів хвороби. Цей імунітет з часом слабшає і може втрачатися, тому необхідна ревакцинація.
На туберкульоз найчастіше уражаються легені. Раннє виявлення туберкульозу – одне з найважливіших завдань, оскільки лікування можливе у більшості хворих. Так як первинне інфікування переважно відбувається в дитячо-підлітковому та юнацькому віці, треба знати особливості клінічних проявів туберкульозу у хворих цих груп.
Першими і найбільш частими ознаками захворювання є симптоми загальної туберкульозної інтоксикації організму (дратівливість, підвищена стомлюваність, порушення сну й апетиту, підвищення температури тіла, пітливість і т. д.). Може бути зазначено і збільшення лімфатичних вузлів, чаші шийних. Нерідко первинна інтоксикація супроводжується захворюванням очей, вух, суглобів.
При розвитку туберкульозного процесу в легенях або внутрішньогрудних лімфатичних вузлах клінічна картина може нагадувати грип, пневмонію. У дорослих хвороба протікає найчастіше за все з дуже мізерною симптоматикою. У більшості туберкульоз виявляється при профілактичній флюорографії. Менша частина хворих звертається зі скаргами невизначеного характеру, зумовленими інтоксикацією, або з більш вираженими симптомами, що нагадують картину бронхіту, катару верхніх дихальних шляхів, грипу або пневмонії. У деяких захворювання починається з захриплості голосу, болів у горлі, обумовлених поразкою гортані. Першим симптомом може бути і кровохаркання.Місцеві симптоми (біль у грудях, кашель, задишка) можуть бути виражені в різному ступені і залежать від форми, фази і поширеності процесу.
У результаті розвитку інфекційного імунітету виникає специфічна алергія, тобто чутливість до повторного впровадження мікобактерій чи продуктів їхньої життєдіяльності. Ця особливість використовується у фтизіатричній практиці для визначення інфікованості населення або ступеня алергії у хворих на туберкульоз. В якості алергену застосовують туберкулін. Алергія може посилюватися, слабшати, нормалізуватися. Стерилізація організму супроводжується втратою алергії – «позитивною алергією». Специфічна алергія залежить і від загальної реактивності організму, тому при важких формах захворювання можуть бути відсутні реакції на туберкулін – «негативна енергія» як результат виснаження захисних сил організму.
Найчастіше використовують туберкулін Коха – АТК, який не є антигеном, а містить продукти життєдіяльності мікобактерій, елементи мікробної клітини і частина середовища, на якій росла культура БК.
Найбільше діагностичне значення туберкулінові проби мають у дитячому, підлітковому та юнацькому віці, так як дозволяють встановити момент «віражу», тобто переходу негативної реакції на туберкулін в позитивну. «Віраж» свідчить про інфікування організму і дозволяє виявити ранній період розвитку інфекції. З метою туберкулінодіагностики використовують шкірну (реакція Пірке), внутрішньошкірну (реакція Манту) і підшкірну (реакція Коха) проби. У осіб до 30 років використовують внутрішньошкірну пробу (Манту) з 2 туберкуліновими одиницями туберкуліну. При негативних реакціях необхідно проводити вакцинацію і ревакцинацію. При позитивній реакції Манту діаметр папули повинен бути не менше 5 мм.
У вакцинованих раніше осіб може спостерігатися поствакцинальна алергія. Її поступове згасання і зникнення служать показанням до повторної вакцинації. Наявність клінічних симптомів і наростання ступеня реакції дозволяють відрізнити поствакцинальної алергію від інфекційної, тобто поставити діагноз захворювання або інфікування.
Підшкірну пробу (Коха) застосовують з метою диференціальної діагностики або для встановлення активності туберкульозу. На відміну від інших проб підшкірне введення туберкуліну викликає не тільки місцеву, а й загальну й осередкову (у місці локалізації процесу) реакцію. Загальна реакція проявляється підвищенням температури тіла, відчуттям нездужання, слабкості, розбитості, головним болем, змінами у складі крові, тобто симптомами інтоксикації. Характер осередкової реакції залежить від локалізації процесу і проявляється в загостренні його. При туберкульозі легенів може виникнути, або посилитися кашель, хрипи в легенях, болі в ділянці ураження, може з’явитися мокротиння, в якій в цей час можуть виявлятися БК.
Мікобактерії туберкульозу можна виявити в мокроті, слизу, промивних водах бронхів, шлунка, плевральному ексудаті і т. д. Зараз просте бактеріоскопічне дослідження є недостатнім. Раціональними вважаються бактеріологічний (метод посіву) і біологічний (зараження лабораторних тварин).
Лікування хворих на туберкульоз у диспансері проводиться в стаціонарних та амбулаторних умовах за загальноприйнятими принципами. На кожного хворого заводять карту антибактеріальної терапії. Препарати для прийому всередину видають хворим відразу на 7-10 днів, а ін’єкції роблять у процедурному кабінеті або вдома. Дільничний лікар і сестра повинні знати строки виписки хворого зі стаціонару або санаторію (куди передається карта обліку терапії) і не допускати перерви в лікуванні та спостереженні за хворим.
Протитуберкульозна вакцинація і ревакцинація проводиться постійно. БЦЖ – жива, ослабленої вірулентності вакцина. Імунітет, що виробляється організмом при вакцинації БЦЖ. поступово слабшає, у зв’язку з чим необхідні повторні щеплення – ревакцинація. Вакцинації підлягають усі новонароджені, а ревакцинації – клінічно здорові туберкулінонегативні особи у віці до 30 років: дошкільнята, учні середніх і спеціальних шкіл, технікумів, вузів, допризовників, працівники шкідливих виробництв, дитячих установ, громадського харчування, харчової промисловості, медичні працівники.
